Влітку та навесні святкують багато народних та релігійних свят. Свято Івана-Купала святкують в середині літа, в найспекотнішу ніч. Воно бере початок з дуже давніх часів, коли наші предки поклонялись багатьом богам. Юнаки й дівчата ввечері йдуть на річку, запалюють там купальське вогнище, стрибають через нього. Дівчата плетуть вінки і пускають їх по воді. Дивляться, якою буде їхня доля, ворожать на вінках. У купальську ніч у лісі можна знайти квітку папороті й відкрити для себе всі закриті скарби. Це свято оповите легендами.
брати участь
укласти договір
оголосити (зачитати) наказ
складати іспити
пробачте мені
дякую Вам
студент, що добре знає навчальний матеріал
голова зборів
доповідач розказав (повідомив, довів до відома)
підвести підсумки за результатами роботи
Просимо вислати на нашу адресу пропозиції щодо реорганізації підприємства.
Збори акціонерів оголосити відкритими.
Договір починає діяти (вступає в силу) з моменту його підписання.
До порушника вжито заходи дисциплінарної відповідальності.
На вечорі виступили зі своїми творами поети-початківці.
Керівництво підприємства вважає, що ваша фірма невчасно розрахується за надані послуги.
за рослинами – її улюблене заняття.
Було заслухано звіт керівника підприємства.
На початку цієї програми з'явилась думка, що ми ще не все зробили для покращення ситуації.
Інвентаризація в установі була проведена.
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців – клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів’я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки.
Тож; не дивно, що колись цю рослину цінували особливо. Не було, здається, хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашають. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом – хати, неначе в коралах, червоніють густими намистинками.
В народній медицині, очевидно, не було помічніших ліків од застуди, ніж калиновий чай. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце молодої.
Побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світлі спомини дитинства... Якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів. Мама зупинилася біля куща над криницею і мовила: «Ось тут стояла колись наша хата. Як тільки ми побралися з твоїм батьком, одразу й оселю заходилися зводити. А під осінь я висадила біля застільного вікна кущ калини. Чи то земля така родюча, чи тому, що поливала, тільки швидко розрослася. Соловейко на ній гніздо звив і щовесни нам оддячував піснями. Згодом, як ти мав з’явитися, тато із пагона змайстрував сопілку. Було таке повір’я, «якщо зробити з калини сопілку, в сім’ї неодмінно з’явиться син — продовжувач роду. Так воно чи ні — суди сам. Але коли переїздили, я ні за чим так не тужила, як за калиною…».
Коли вже ув’язували в пучки ваговиті грона, мама попрохала: «Може б ти, синку, пересадив калину, щоб гарний споминок був і мені, і тобі?» За кілька днів у нашому городі вже світилися сизуваті пагони. Дбайливі мамині руки викохали їх, і невдовзі біля вікна зацвіла першим квітом калина. Завжди, коли я приїздив у гості до неньки, нона одразу ж нагадувала: «Ось глянь, яка красуня! А пам’ятаєш, як ми її садили? Тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неї і згадую: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».
* Немає вже мами, але є калина — мамина мудрість, мамине безсмертя…
Нині я часто буваю в рідному селі. Заможно живуть люди. На рівненьких, дбайливо доглянутих грядках кущує полуниця, рання городина, парникові квіти. «Ходовий товар» нині в пошані, його оцінюють ринковим попитом. І все ж сумно і боляче, що поряд з достатком часто виростають по селах високі паркани. Заростають споришем на-впростецькі стежки до сусіда, затихає колективна пісня…
Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина. Кущ калини опредмет-нює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше — коли викорчував — ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Ії може подарувати лише сопілка з маминої калини.