Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение:
теплий, духмяний з хрумкою скоринкою… заплющуєш очі – й апетитні картинки плинуть в уяві. одразу хочеться скуштувати цей дар - свіжий хліб. є щось просте, але в той час дивовижне в ньому. ми навіть не замислюємося над тим, що більшість людей життя свого не уявляють без хліба.
з давніх давен у нашій слов’янській культурі ми можемо спостерігати культ хлібу. це загалом пов’язано з тим, що слов’яни завжди були хліборобами. праця на землі, багаті природні ресурси робили хліб не просто одним з основних продуктів споживання, а й символом самої суті слов’янських племен. мабуть тому, генетично ми сприймаємо хліб з повагою та захопленням.
вирощувати хліб - це складна та поважна робота. починаючи з вирощування пшениці на полях, її обробки, вироблення борошна – і до безпосередньо випікання хлібу, докладається дуже багато зусиль, щоб врешті решт ми зранку кожного дня мали змогу купити ароматний хліб собі до сніданку.
сьогодні набирає обертів тенденція, коли люди відмовляються від вживання хлібу, мотивуючи це тим, що насправді він не є таким корисним, як вважають вчені. надмірні калорії, погана засвоюваність організмом - це далеко не увесь список «претензій» до хлібу. з цього приводу можна багато сперечатися. авжеж, кожен робить свій вибір, що саме вважати корисним, або шкідливим.
та на мою думку, усі сумніви та новомодні заяви «спеціалістів» моментально тануть та розчиняються в ароматі свіжого, щойно спеченого хліба. перед очима одразу постають широкі та безкраї лані з пшеницею. ти не просто їси хліб,ти ніби згадуєш усі свої попередні покоління, що жили та працювали на цій землі. і хліб – то є не просто продукт щоденного вживання, а символ національної пам’яті, та часточка нашої історичної культури.