ответ:Настуня почула, як хлюпнули на неї студеної води. Пробудилася й відкрила очі.
Хвилю не розуміла зовсім, де вона та що з нею діється. Над нею нахилилися дві постаті з чорними, скісними очима, малими вусиками й вистаючими кістками облич, у гострих шапках, з луками за плечима, у чорних кожухах, вивернених вовною наверх. Груди Настуні стиснув такий великий страх, що переходив аж у розпач. Якийсь дивний, півсвідомий жах і неприємність розливалися по всьому її тілу і по очах, стискали гортанку, тамували віддих.
Перша її думка була, що вона в руках татар — татарська бранка і що ті півдикі постаті з жовтаво-темними обличчями можуть з нею зробити, що хочуть.
Відвернула від них очі. Тепер побачила, що лежала на якійсь леваді, недалеко ліска. А біля неї лежало або куняло в отупінню багато молодих жінок і дівчат. Між ними пізнала кілька знайомих міщанських дівчат. Своєї подруги Ірини з Рогатина не бачила. Оподалік лежали й сиділи мужчини, пов’язані міцними мотузами й ременями. Відразу пізнала між ними свого Стефана. Він вдивлявся в жіночий полон. Чула, що очима шукає її.
Рівночасно думала над тим, що сталося з її батьком і матір’ю, з її подругами, з її весіллям… Мала враження, що воно розбилося, як скло. Щезло, як сон.
Рогатина теж не бачила. І він щез як сон. Що буде з нею?
Ся думка загорілася в її голівці, як пожар, що зривається на даху дому разом із першим промінням нового дня.
Татари ходили поміж полоненими, порядкували їх, б’ючи тут і там батогами. Стони й крики наповняли повітря. Настуню успокоювало трохи те, що мала так багато товаришок і товаришів недолі
Объяснение:
Объяснение:
Звичайно, людське життя та існування — не одне й те саме. На моє глибоке переконання, справді «жива» людина мусить відчувати, переживати й цінувати кожну хвилину, проведену в цьому світі.Наприклад, у мене та людей кола мого спілкування зараз на перший план висунута проблема пошуку себе, свого місця у світі та того, що наповнюватиме буденність, аби вона не перетворилася на існування, обмежене навчанням в університеті й банальними розвагами. Особисто мені цього мало. Я беру участь і в науковій роботі, і в соціальних молодіжних програмах, що пов’язані з майбутнім фахом.
Отже, розмірковуючи над таким важливим питанням, можемо дійти висновку, що «існувати» і «жити» — дві різні речі. Жити потрібно НАТХНЕННО. І самій лише людині вирішувати, чи наповнювати життя барвами, чи пасивно чекати невідомо-чого. Пам’ятаймо, що лише мертва риба пливе за течією.