Від тихого лісу віяло тривогою.Ще досі біле небо враз стало чорним, роздався гуркіт грому. Я піднявся на невеликий пагорб краще роздивитися дорогу. Мій навігатор крутив стрілкою у різні боки неначе кажучи:"Хлопче, чого стоїш? Ноги в руки і біжи куди очі бачать!". Тоді я й схаменувся. Дременув кудись в ліс. Малесенькиі краплі дощу сікли мені обличчя , але я не зупинявся. Спинились мої ноги , як тільки побачив сухеньку малу хатину біля озера. Спалах , гуркіт жахливого грому , іще спалах... Не знаю, що відбулося , але зранку я прокинувся у хатині , біля мене сиділа із чашкою в руках старенька бабуся...
розквітнув край асфальту тендітний дзвіночок .яскраво-синій ,високий ,свіжий як краплина роси . пелюстки тонюсінькі і коштовні як парцеляна. кожному зрозуміло що не довгий вік цього чуда ,несподівано дзвіночок розцвіте і швидко пререцвіте .така квітка як чудесне марево .як би відквітувала було б насіння .виросло б у двоє більше дзвіночків наступного літа землю б прикрасило ,душу звеселило .та уже йдучи надвечір вулицею всі побачили що квіточки нема . не втрималась чиясь безжальна рука і грубо , похапцем зірвала квітку разом з корінцем. брати - чуже не можна . це знають усі . про це і у законах сказано і у народних прислів ях відбито . про це тлумачать батьки і вчмтелі. і не зайде з нас комусь в голову взяти чужі речі , а брати що належить усім можна .хіба не відомо що рослини тисячами способами людям жити вони є зеленими легенями ,сировина для промисловості і земна краса .і лише людина може з вдячністю прийняти цей подарунок життя,або це все підступно знищити .