Дуже швидка зміна клімату спричиняє біль і страждання нашій планеті. А хто в цьому винен? Так, діяльність людини, її примхи.
Зміна погоди торкнулася кожну частину нашої землі. Там, де повинно бути холодно, тепліше ніж там де повинно бути спекотно. Це спричиняє велику смертність різних видів тварин, згорання лісів та всихання річок. Але діяльність людини й на цьому не закінчується: велика кількість будинків, доріг збудовані біля річок та озер, які, нажаль, скриті від очей асфальтною дорогою.
Це сталося й з нашою річкою Либідь. Стародавня річка про яку ходять легенди зараз тече під нашими ногами. Брудна, засмучена й нещасна. Таких як вона мільйони, але в пам'яті вони залишаються могутніми руслами без яких людина не змогла жити.
Бережіть природу: річки, озера, ліси. Без них - ми станемо на крок ближче до смерті.
ответ: Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.
До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.
Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).
За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо, загризе тебе вовк), явище часте у розмовній та художній мові. У давнішій літературній мові, як і в народній, деякі сполучники виступають синкретично, в різноманітних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо).
Сполучники досліджували В. Сімович, Ф. Медведев, М. Вихристюк, А. Кващук, М. Каранська, А. Грищенко, Л. Кадомцева та інші дослідники.
Займе́нник — самостійна частина мови, що вказує на предмети, ознаку предмета, кількість, але не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?, чий?, скільки? тощо. В українській мові займенники характеризуються розрядом, а також у певних розрядах родом, числом, відмінком.
Объяснение: