Славний гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний народився в Галичині, у Самбірському повіті. Його батько був заможним шляхтичем, тому хотів дати синові найкращу освіту в Острозькій школі. Вчився там Петро 8 років. І, мабуть, там дістав прізвище Сагайдачний за хорошу стрільбу з лука.
У 1614 році Петро разом із кількома товаришами потрапив до Січі. А у 1616 році за сміливість, освіченість, розум козаки обрали його кошовим Січі й гетьманом.
Прославився Сагайдачний походами на різні міста Туреччини й Криму: Царгород, Кафу, Синоп, Трапезунд. Багато українських бранців звільнив він з турецької неволі. Щоб зберегти українську православну віру від свавілля польської шляхти та латинських ксьондзів-єзуїтів, гетьман сприяв створенню церковних братств у Києві, Львові, Острозі. Ті братства утримували школи. Гетьман турбувався про освіту людей.
Петро Сагайдачний неодноразово виїжджав до Польщі й домагався, щоб польський уряд затвердив козацькі, народні й церковні права.
Восени 1620 року Петро Сагайдачний повів 40 тисяч козаків під Хотин, де турки розбили польське військо. Козаки врятували Польщу під Хотином від турецької навали.
Тяжко поранений у цій битві Сагайдачний навесні 1622 року помер. Київські "братчики" і школярі влаштували гетьманові величавий похорон і поховали в церкві Богоявленого Братства в Києві.
Український народ шанує славного й розумного гетьмана. Про національного героя України й Польщі складено безліч пісень, легенд
Калина – це невеличке деревце. Люди здавна милувалися нею. Її порівнюють з дівчиною. Мов наречена, весною вкривається білим цвітом. Влітку пишна та зеленоока тягнеться до сонця. Восени вже виблискує золотом жовтогарячого листя. Наливаються соком кетяги. Взимку під білим покривалом снігу вона особлива гарна. Звеселяє червоним кольором ягід усе навколо. Закликає птахів поласувати ними. Калина - символ нашого народу. Вона дуже гарна у всі пори року. Калина – гарне дерево.Воно чудове навесні, коли квітує білим цвітом. Його дуже багато, тому майже не видно зелених листочків. Потім на гілках появляються кетяги малих круглих ягід. Спочатку вони зеленого кольору. Восени наливаються соком та червоним рум'янцем. Вони дуже поживні з кислим смаком. Після перших заморозків ягоди морщаться, проте стають дуже солодкими. Їх полюбляють їсти пташки. Калина є символом вроди. Гарних дівчат у народній творчості часто порівнювали з цим деревом.
Скільки я себе пам’ятаю, стільки і дружу з (імя), якого всі друзі називають (імя). Мама кілька разів спробувала поправити нас: «Чому (імя)? Хоча б (імя)». Але залишалося звичне: «(імя)». Ми живемо по сусідству, але вчимося в різних школах і в різних класах: (імя) на рік старший від мене. Ми ніколи не сваримося, хоча батьки час від часу намагаються то одному, то іншому навіювати, що ми не підходимо один одному. Правда, так було раніше. Зараз усі погодилися з цією дружбою. (імя) — відмінний друг, у нас спільні захоплення, нам подобаються однакові фільми, особливо мультики, але ми зовсім різні. Я до дівчаток ставлюся, як і до хлопчиків, а він закоханий у сусідку Галю. Мені це незрозуміло, але я намагаюся робити вигляд, що все нормально. Ще: Диня абсолютно не любить Читати і взагалі вчитися. Коли підходить час робити уроки, він може заплакати. Для нього що англійська, що російська, що українська — усі мови, як іноземні. А взагалі він допитливий хлопець, і з задоволенням слухає мої перекази прочитаних книг. Ми обоє захоплюємося різними хімічними дослідами, найчастіше потай від дорослих. Одного разу під час такого досліду щось вибухнуло в руках у Дині. Йому дуже обпекло обличчя, довелося викликати «Швидку». У лікарні довго допитувалися: «Як це сталося?» І мій друг твердо відповідав: «Упав ненавмисно в багаття». Його дід жахливо злився: «Дивися, просто як на допиті». Але Диня стояв на своєму. Спочатку обличчя страшенно нагадувало печене яблуко, і це його дуже тривожило. Але все закінчилося благополучно: обличчя стало гладеньким і навіть кращим, ніж було. А головне — Диня зумів довести, що він чудовий друг. Адже хто знає, як би все обернулося, коли б він видав мене і нашу справу.
Славний гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний народився в Галичині, у Самбірському повіті. Його батько був заможним шляхтичем, тому хотів дати синові найкращу освіту в Острозькій школі. Вчився там Петро 8 років. І, мабуть, там дістав прізвище Сагайдачний за хорошу стрільбу з лука.
У 1614 році Петро разом із кількома товаришами потрапив до Січі. А у 1616 році за сміливість, освіченість, розум козаки обрали його кошовим Січі й гетьманом.
Прославився Сагайдачний походами на різні міста Туреччини й Криму: Царгород, Кафу, Синоп, Трапезунд. Багато українських бранців звільнив він з турецької неволі. Щоб зберегти українську православну віру від свавілля польської шляхти та латинських ксьондзів-єзуїтів, гетьман сприяв створенню церковних братств у Києві, Львові, Острозі. Ті братства утримували школи. Гетьман турбувався про освіту людей.
Петро Сагайдачний неодноразово виїжджав до Польщі й домагався, щоб польський уряд затвердив козацькі, народні й церковні права.
Восени 1620 року Петро Сагайдачний повів 40 тисяч козаків під Хотин, де турки розбили польське військо. Козаки врятували Польщу під Хотином від турецької навали.
Тяжко поранений у цій битві Сагайдачний навесні 1622 року помер. Київські "братчики" і школярі влаштували гетьманові величавий похорон і поховали в церкві Богоявленого Братства в Києві.
Український народ шанує славного й розумного гетьмана. Про національного героя України й Польщі складено безліч пісень, легенд