ответ:деколи;
Казна-де, аби-хто;
Колись;
Объяснение:так треба присати: 1. Прийменники із займенниками пишуться окремо: до нас, у мене, з ким-небудь, ні до кого.
2. У прийменникових сполуках прийменник ставиться між часткою і займенником, розділяючи їх. Частка, прийменник і займенник у таких випадках пишуться окремо: де в чому, ні до кого, ні з ким, будь з ким, хтозна до кого, казна на чому.
3. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за до префіксів (часток) аби-, ані-, де-, сь-, пишуться разом: абихто, аніщо, деякий, чийсь тощо.
4. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за до префіксів (часток) будь-, хтозна-, казна- пишуться через дефіс: будь-хто, хтозна-чий, казна-чим, та часткою-суфіксом -небудь: хто-небудь.
5. Частка ні з заперечними займенниками пишеться разом: ніхто, ніякий, нікотрий, ніскільки.
Объяснение:5. В)
7. В)
8. Деколи, казна-де, абихто, колись, скинь-но, будь-як, як-от, так-то, хтозна-коли, такі-но, сядь-бо, взяв таки, ще й, зроби ж, якби-то, отакий-то, таки заспівав, все таки, будь-коли, де-небудь, прийшов би, хоч би, колись-то, все ж таки.
9. Не міг, нещастя, невеселий або не веселий, не читаючи, не виправлена помилка, не кричав, невиконана вчасно робота, недбалий, не вірив, не досипати, непродумана тема, неактивний, нехотя, невиконаний план, не зважай, ніякий, нізвідки, ні від кого, ні за чим, анітрохи, ні про що, нічийому постав 5 зірок і познач як найкраща відповідь Тобі ж не сложно.
Мовлення людини ян представника соціуму загалом чи знавця конкретної професії зокрема тоді можна буде назвати культурним, коли дібрані мовно-виражальні засоби відповідатимуть меті й ситуації спілкування, коли мовець буде говорити і писати правильно. А це неможливо без опанування чинних мовних норм.
Сучасна українська мова – мова нормована. Нормативність як найважливіша ознака літературної мови виявляється в тому, що склад словника в ній дібраний із загальної скарбниці національної мови, значення й уживання слів, вимова, правопис й утворення граматичних форм підпорядковуються загальноприйнятому зразку.
Норма – це об'єктивно вироблені, загальновизнані й загальноприйняті мовні засоби і правила їх використання (словозміни, словотворення й утворення речень) у певний період розвитку літературної мови, що розглядаються як зразок для мовлення всіх, хто користується цією мовою. Нормі літературної мови притаманні такі особливості: відносна стійкість, поширеність, загальновживаність, обов'язковість для всіх носіїв мови. Норми не створюються штучно: вони відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові й підтримуються мовленнєвою практикою. У мовленні важливо дотримуватися таких норм:
• орфоепічних: правильна вимова голосних і приголосних звуків у питомо українських словах, правильна вимова запозичених слів, а також окремих граматичних форм слів різного походження;
• акцентуаційних: правильне наголошування загальновживаної та термінологічної лексики;
• орфографічних: правильне написання слів та їхніх частин;
• лексичних: правильне використання слів відповідно до Їхнього лексичного значення, їх сполучувальних властивостей;
• фразеологічних: правильне трактування значення фразеологізмів та їх доречне вживання;
• морфологічних: правила утворення граматичних форм різних частин мови;
• синтаксичних: дотримання порядку слів у реченні, узгодження його складових частин;
• пунктуаційних: правильне вживання розділових знаків у простому і складному реченні;
• стилістичних: правила використання мовних засобів відповідно до обраного стилю.
Норми допомагають літературній мові зберігати цілісність і загальноприйнятість, а також допомагають виконати їй свою основну функцію – культурну.
Объяснение: