Відповідь:
Г[о°]лубка, т[о°]бі - ненаголошене о перед складом з наголошеними У або І звучить з призвуком У.
ґр[е°]нджоли - ненаголошені Е, И звучать з призвуком И, Е
[с'н']іг, мі[ц'н']іти - пом'якшення зубного перед наступним м'яким чи пом'якшеним
молоть[д']ба - оглушення парних глухих у позиції перед парними дзвінкими
ро[зп]/[сп][и°]тати - факультативне явище: префіксальне З МОЖЕ оглушитися перед коренем на дзвінкий /а може і НЕ оглушитися
Одещ[шч]ина - перехід свистячих у шиплячі перед шиплячими: сч→ [шч]
дуб, чіткий, обличчя, джміль - ніяких фонетичних змін не відбувається
Пояснення:
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.