Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні оберегиⒶ.
Ось ви бачите на небі хмаринку. Здається, хмаринка як хмаринка, нічого собі особливого. Але вона зовсім не схожа на інші. Придивившись, можна побачити і страшного дракона, і маленького гномика біля своєї хатинки або величезний корабель, що мчить на всіх вітрилах серед приборканого моря. Що ще може намалювати ваша уява? Блакитне небо. А по ньому пливуть білі хмаринки. Але ні, то не хмаринки. Он бачите, на гірських полонинах стоїть вівчар і грає на трембіті. Кругом нього пасуться біленькі вівці. Раптом небо змінилося, на ньому вже Олександр Невський на коні зі своєю дружиною рветься в бій. Це теж тільки на мить… Небо – своєрідний фільм, у якому можна побачити і нинішні дні, і прийдешні. Або можна написати так: «Легенька білосніжна хмаринка у блакитному небі. Я дивлюсь на неї у захопленні. Перед очима цікава казка. Ось пропливає корабель, який згодом перетворюється у гордого лебедя. І раптом у небі вже нема лебедя, а на зміну йому з’являється чудовий палац. Хмаринка пронизана променем сонця. Вона – мов сонячне дитинство». Ви відчули, які чудові картини можна побачити, придивившись до хмаринки й давши волю своїм почуттям. А може, ви побачите там черепашок-нінзя або ляльку Барбі у своєму будинку.
Через дефіс:будь-коли;більш-менш;як-небудь;по-різному;по-осінньому,по-справжньому;по-панськи;будь-де;так-то;геть-чисто;рано-вранці;казна-як;де-таки;тет-а-тет;всього-на-всього
Окремо:сам на сам;раз по раз;без упину;все рівно;в цілому
Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні оберегиⒶ.