Дитина повинна знати, як поводити себе в громадському транспорті. Вчіть її на прикладах. Звертайте її увагу на тих людей, які порушують загальноприйняті правила перебування у громадському транспорті. Ось деякі з них.
Очікувати на автобус, тролейбус чи трамвай треба тільки на зупинках. Якщо її немає – на тротуарі або узбіччі. У жодному разі не можна вистрибувати на дорогу! У метро не слід переступати обмежувальну лінію на платформі.
Сідати в транспорт можна тільки після того, як він зупиниться. Перш ніж увійти, почекайте, поки вийдуть пасажири. При цьому треба стояти так, щоб не заважати їм виходити.
У жодному разі не заходьте з морозивом, відкритою пляшкою з напоєм й взагалі з їжею до автобуса, тролейбуса, трамвая чи метро. Взагалі їсти в громадському транспорті непристойно. Навіть якщо салон вільний, через різке гальмування можна забруднити інших пасажирів.
Зайшовши до транспорту із заплічником, обов’язково зніміть його, щоб не зачіпати людей
Під час руху не можна відволікати водія запитаннями. Купувати у нього квиток можна тільки на зупинках.
Не можна стояти в дверях, заважаючи входу і виходу інших пасажирів.
Не слід голосно розмовляти в транспорті, сміятися, включати музику, тому що це буде заважати водієві й пасажирам
(надеюсь я
Объяснение:
Одного разу ми з Дмитриком Копиловим, з яким навчаємося в одному класі й навіть сидимо за однією партою, поїхали у вихідний на риболовлю. Стояв травень, вода була холодна, і ще ніхто не купався. Нам повезло: ми піймали трохи риби. На містку, з якого ми ловили рибу, хтозна звідки з'явилося щеня. Воно тихенько скиглило, видно, було голодне. Шерсть на ньому звалялася, так що не можна було визначити, якого вона кольору. Цуцик дрібно тремтів — чи то від холоду, чи то від страху. Ми поділилися зі щеням сосискою. Підкріпившись, він почав леститися до нас. "А цікаво, чи уміє він плавати?" — запитав я. "Навряд чи його у воду заманиш і сосискою, — відповів Дмитрик. — Усе-таки холодно ще". "А навіщо його заманювати?" — сказав я і штовхнув щеня у воду. Від підмостків до води було понад напівметра. Щеня, дійсно, попливло, але видертися на берег не могло, застряло в очереті. Воно голосно скавучало, ніби кликало на до "Ну, чого стоїш? — запитав Дмитрик. — Іди діставай". "Я не полізу в холодну воду", — відповів я. Тоді мій товариш роззувся, засукав холоші і ступнув у воду. Щеня він вирішив віднести додому. Дмитрик сказав: "Нехай обігріється, а там десь прилаштуємо".
Через кілька днів я прийшов до товариша в гості. Із сусідньої кімнати вискочив рудий пухнатий клубок і радісно скавучав. "Впізнаєш? — запитав Дмитрик. — Щеня ми залишили й назвали Бубликом". — "Чому Бубликом?" — "А бачиш, хвіст у нього так закручений, що нагадує бублик", — засміявся друг.
Щеня підбігло до мене. Я нахилився, щоб погладити його. Бублик дружелюбно лизнув мою руку. Я почервонів. Мені стало соромно