Дієприслівник не є самостійною частиною мови, тому що він має ознаки дієслова і прислівника.Дієприслівник має вид (доконаний, недоконаний), час (тільки теперішній та минулий), він може мати залежні слова, як і дієслово (разом із залежними словами він утворює дієприслівниковий зворот).Але подібно до прислівника, він не відмінюється.У реченні виконує роль обставини.Вчені-філологи вирішили, що дієприслівник не є ні дієсловом, ні прислівником, але все ж таки він ближче до дієслова, бо відповідає на питання що роблячи?, що зробивши? і називає додаткову дію (це означає, що дієприслівниковий зворот можна вилучити з речення, при цьому,з граматичної точки зору, речення буде побудоване вірно.Проте страждати від цього буде лексичний зміст речення, і ви не зможете донести думку до співбесідника)
2)Дієприкметник відповідає на запитання прикметника який?, яка?, яке?, які? і виражає ознаку предмета за дією, в той час,як дієприслівник означає додаткову дію.
1. До якої форми дієслова належать слова?
Заготовлений, вирішений, зшитий.
Г дієприслівники минулого часу.
2. Прислівниками є всі слова в рядку:
Г ледве, красиво, учора.
3. У якому рядку не з усіма словами написано правильно?
В не зникла, некрасивий, ненаписаний учнем твір;
4. Виділене слово є сполучником, його слід писати разом у реченні:
В Учень розповів товаришам про/те, як відпочивав улітку.
5. Одну літеру н слід писати в усіх словах у рядку:
Г страше..о, пісе..ий, ра..ій.
6. Не з усіма дієприслівниками слід писати разом у рядку:
Г не/добачаючи, не/просячи;
7. З формою іменника в родовому відмінку вжито прийменник у рядку:
В поза нормою;
8. Через дефіс слід писати всі прислівники в рядку:
Б по/українськи, казна/коли, з/краю/в/край;
9. У якому рядку всі прислівники слід писати разом?
Г до/пізна, по/моєму, на/певно.
10. Прийменник у слід ужити в рядку:
В підтримати (в, у) хвилюючий момент;
Объяснение:
На краю яруги стоїть стара осика. Сучки на ній обламані, кора облізла, а в товстому стовбурі видніється дупло. Від дупла до кореневища тягнеться вузька щілина.
По осиці, дзвінко посвистуючи, бігає голубувато-сіра з білими грудьми пташка. Це повзик. У нього гострий і міцний дзьоб, а над очима проходить чорна смужка,— так, ніби він хмуро насупив брови. Що ж це повзик тут робить? Поживу шукає? Ні! Лісовий штукатур будує собі житло.
Ось він камінцем припав до струмка, а згодом повернувся від нього до дупла з грудочкою глини у дзьобику. Утоптав, вмазав глину в щілину й полетів знову до струмочка. І так кілька днів. Повзик ніби штукатурить старе дерево. Минає тиждень. Щілину майстерно замазано. Довго й старанно трудився повзик. Зате ж і хатка в нього вийшла добротна.