Серед безлічі книг є такі, які мають заповітне значення. До таких книг належить «Кобзар» Т.Шевченка. Більшість цих поезій написано далеко від рідного краю, але вони наповнені образами Дніпра, українських степів. Вони написані на випадкових сторінках захалявних книжечок, проте стали дорогими для цілого народу. Книга формувалася рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше із життя українського кріпака Тараса Шевченка увібрав у себе цей збірник поезій, найменований «Кобзарем».
Внутрішній світ Тараса Шевченка постав у ліриці й поемах «Кобзаря», і народ упізнав свою душу, прочитав свою історію, зазирнув у своє майбутнє.
Це цілісна книга-сповідь, наповнена почуттями поета: "Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!" З цієї любові виросла вогненна поезія «Кобзаря», це почуття живило той дух протесту, яким наповнена Шевченкова книга.
Нація як така ке існує без носіїв величного творчого начала, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Ліна Костенко входить до кола тих митців, які завжди несли слово правди своєму народові. У доробку поетеси є значна кількість творів, у яких вона розмірковує над суспільною роллю художника, над проблемою "митець і мистецтво". Вірш "Доля" засвідчив розуміння та відчуття суспільного статусу художнього слова, покликання поета в цьому світі. Поет не може залишатись осторонь суспільних проблем, бо саме він несе відповідальність за людську душу, духовність.
Ліна Костенко була одним із перших поетів, яких потім стали називати шістдесятниками. А це не просто визначення часу — це іб життя, повна відсутність фальші.
Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що має лишити по собі людина.