Я не имею
Боевых наград,
Горжусь отцами,
Помня неустанно,
Что ордена и шрамы
Постоянно
У ветеранов
На груди горят.
Горят они
Сквозь тысячи ночей,
Бередят память
Годы фронтовые,
Ранения,
Увечья роковые,
Глаза бессонницей
Измученных врачей.
Вас, нецелованных
Безусых пацанов,
Война рвала на клочья
И дырявила,
В полях дивизии
И армии оставила
Досматривать
Сюжеты вечных снов.
Я истину, конечно,
Не открою.
Земля Отчизны
Не случайно плодородна,
Обильно политая
Кровушкой народной,
Тысячелетие
Брала в себя героев.
Превозмогая
Трудности и боль,
Не соглашаясь
На вторые роли,
Неистовым накалом
Общей воли
В войне исполнили
Решающую роль.
К тем, кто погиб,
Библейская строка,
Что мертвые
В веках не имут сраму,
И ту войну,
Ту мировую драму
Потомкам
Не забыть наверняка!
Я - родом
Из другого поколения,
Послевоенным
Называется оно,
Но к подвигам нетленным
Я давно
Почтенное имею
Поклонение.
Причастен к ним
И искренне горжусь,
Что славу воинскую
Бережно наследую,
Что с вами вместе
Радуюсь и бедую
И что в наследника
Достойного гожусь.
Когда приходит май,
То над рекой
Цветами белыми
Деревья полыхают.
Под ними
Старые солдаты отдыхают-
Они навечно
Уходят на покой.
Безжалостно
Вас годы мелют в прах,
Но на поверку,
Когда совесть просит,
Идут неспешно те,
Кто в сердце носит
Святую память
О боевых друзьях.
Я не имею
Боевых наград,
Не ведаю,
Что ждет там - впереди,
Но ордена
Рядами на груди
У ветеранов
Пусть всегда горят!
Р-раз!.. Портфель вирвався з руки і дзвінко бебехнувся на тротуар. Славик здригнувсь і різко обернувся. "Знову… Ну, чого він лізе…" Від образи у Славика виступили сльози на очах.
Ігор Бровкін зареготав. Ну й весело! Втретє підряд вибиває він портфель у Славика, і той ніяк не може вчасно помітити небезпеку. Хто ж винний, що він такий роззява, цей Славик Зеленівський! У Славика затремтіли губи, і він хутко-хутко засопів — зараз розплачеться.
— Та чого ти надувся? — сказав Ігор. — Адже це жарт. Жартів не розумієш? А ти в мене теж вибивай. Що я тобі — забороняю, чи що? Будь ласка!..
Добрий жарт! Новий портфель Славика за кілька днів від таких жартів став старим портфелем. І легко сказати — "будь ласка, теж вибивай". Пробував Славик — нічого у нього не виходить. Неспритний він. Тільки замахнеться — а Ігор уже помітив.
Добре Ігореві, що він такий меткий. Здорово наловчився. Без промаху б'є. Раз — і готово. Не встигнеш озирнутись — портфель уже на землі. Багатьом хлоп'ятам дошкуляв Ігор своїм "жартом". Але чомусь особливо часто — Славику. Мабуть, тому, що Славик неуважливий і з ним найлегше "жартувати". І портфель у нього великий, шкіряний, дуже зручний для того, щоб вибивати.
это значит, что богатому всегда мало
Объяснение: