Мені подобається гроза у самому її початку, коли наближаються перші гуркоти грому, хмари важко наповзають, затемнена будинку, землю, дерева. Я люблю, коли все навколо темніє і затихає.
Раптовий порив вітру уривається в селище і жене вулицями сміття, взвихривает пил стовпом, темні хмари стрімко розростаються... І ось звучать гуркоти грому, їх сухий тріск змушує присісти, палахкотять блискавки, великі краплі прибивають пил, пригинають гілки чагарників, притискають до землі траву.
Ця круговерть лякає, вселяє страх в душу. Шаленство природи заворожує, дивує і захоплює. Повітря свіжіє, а дощ йде і йде суцільною стіною, і його шелест зростає. Швидко утворюються калюжі, вода пузириться, б'ють маленькі фонтанчики.
Але ось непомітно помчав вітер, несучи хмари.
Дощ вщухає, а небо чуть-чуть прояснюється. Показуються чисті блакитні віконця, вони швидко збільшуються, хмари розсіюються, між ними спалахують промені сонця. На чисто-блакитному небі з'являється диво-міст - це веселка засяяла всіма кольорами, впираючись одним кінцем повільно уплывающие хмари.
Краплі тепер падають з дерев. Всі навколо стає незвичайно яскравим, чистим і веселим. Душа співає і не хочеться йти від цієї чарівної свіжості, краси оновленої природи. Птахи щебечуть пронизливо і голосно, навіть радісно, немов одурманены цією красою і чистотою.
І все пожвавилося, зарухалося, ніби не було чорних хмар, грізних розкатів грому, сліпучих стріл блискавок. Мені здається, що я розумію це стан природи, воно потрібно було мені, я чекала його - і переживаю оновлення.
Наодинці з грозою я розумію значимість себе в природі, а після грози мої почуття і думки стають ще глибше. Все, що відбувається під час грози, близько мені. Спливають картини дитинства, зазвичай заховані глибоко. Неспинно хочеться в місця, де пройшли дитячі роки. Думається, що ще можна захопити юність, ніби вона ще залишилася, знайти початок дружби і любові, зустрітися з тим, кого завжди любила...
Я намагаюся знайти опору, інтуїтивно шукаю спокій в очищеної природі. Але всі мої бажання якісь хиткі, нереальні, вони не приносять ні спокою, ні задоволення. Але я знову і знову намагаюся повернути той стан, який дав мені літній дощ, - стан розуміння природи і любові до неї.
З'являється надія, що оновлення буде, а поки що треба жити тим, що маю, насолоджуватися життям, що дає доля і пам'ятати, що ти є частиною природи, що тебе оточує, цінувати й любити її.
Надвечір ясне небо потемнішало.Почався вітер.Сонце сховалось за хмари.Десь близько прокотився грім.Його гуркіт луною покотився до обрію.Почали падати перші краплини дощу.