Привіт!
- Привіт! Підеш сьогодні з нами кататися на велосипеді до парку?
- Я б залюбки та не можу! Справа в тому, що в мене сестричка захворіла. Зараз до аптеки поспішаю, за ліками. А потім буду наглядати за нею, доки батьки з роботи повернуться.
- Дуже шкода! А що з сестрою?
- Мабуть, застудилася. В неї підвищилася температура та голова болить. Через те ще й настрій зіпсувався, то вона капризує весь час.
- Це дуже неприємні відчуття. Коли хворієш, весь світ не милий.
- Та не кажи. Недарма нам весь час кажуть цінувати здоров’я та піклуватися про себе. Та хто ж слухає, поки не захворіє!
- Так, нажаль, ми часто байдуже ставимося до свого здоров’я. Коли здоровий, здається, що так воно й повинне бути, і буде завжди.
- От і я про це задумався. Сестричка в мене завжди була «кімнатною рослиною». Погано холод переносить. Зарядку робити не хоче, гартуватися теж. Треба буде самому зайнятися оздоровчими вправами та й її долучити. А то – які слабенькі стали, трохи похолодало на вулиці, одразу застуда.
- Правильно. А то весь час доведеться на ліках сидіти – хіба це здоров’я? Треба гуляти частіше на свіжому повітрі – це корисно. Тож, якщо все ж звільнишся, приїжджай до парку кататися. Ми збираємося біля п’ятої години.
- Буду старатися!
Мова розуму – мова душі
Кампус КПІ, 8 корпус, друкарський верстат
Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання століть, мова – це ще й музика, мелодика, фарби буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу.
О. Гончар
Для кожної людини її мова – найкраща, найзворушливіша. Це – загальновідома істина. Чи відчуваємо велике таїнство живого Слова, зокрема Рідного, Українського? Чи достатньо уважні ми до своєї мови? Мова – неоціненний скарб народу, найголовніший літопис його життя. Щоб оволодіти цим скарбом, людина мусить постійно докладати зусиль, усвідомлюючи, що існує складна наука рідної мови.
З того, як говорить та чи та людина, можна уявити собі загальний розвиток цієї людини, її освіту й культурний рівень. Оселя буття духу – це мова, в оселі мови живе людина. Поводитися з мовою як-небудь – значить і мислити як-небудь: неточно, приблизно, неправильно. Мова – знаряддя мислення: у ній відбивається інтелігентність людини, її повага до інших, її охайність у широкому розумінні цього слова.
Боротьба за чистоту й високу мовну культуру – це боротьба за культуру взагалі. Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, виробленні етичних норм суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні одне до одного, до праці, до мови. З культурою мови пов’язують уміння правильно говорити й писати, майстерно добирати, вживати мовновиражальні засоби відповідно до конкретної ситуації, мети і обставин спілкування. Є люди, що їх можна слухати, є люди яких не можна слухати, і люди, яких не можна не слухати. Не забуваймо, що успіх стосунків між людьми часто залежить від мовлення, яке є активним, динамічним виявом вільної творчої діяльності людини, відображає її досвід. Мова для культури – те саме, що центральна нервова система для людини. Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше має володіти, звичайно, рідною мовою. Є мови більш-менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу, та наймиліша й найдорожча для людини – її рідна мова. Нелегко вберегти музику рідного слова в постійному іншомовному наокружжі, але це треба робити, бо кожен є повноважним представником рідної мови.
Стає престижно розмовляти вишуканою українською мовою, приходить розуміння того, що добре знання мови – важлива професіограма людей різних спеціальностей. Тож вслухаймося, друзі, в рідне Слово, плекаймо його, бережімо його!
Після здобуття Україною незалежності єдиною сферою, де українська мова набула широкого вжитку, стала освіта. В усіх навчальних закладах почали поступово впроваджувати українську мову як обов’язкову мову навчання, але й сьогодні в українській державі питання про культуру повсякденного мовлення українців, на жаль, не втратило свого драматизму. Відродження мови є актуальним і безальтернативним, завбачливо-своєчасним, зорієнтованим як на історичну перспективу, так і на майбутню інтелектуально розвинену еліту нації, яка б відчувала себе сучасними людьми, українцями не тільки розумом, але й душею, гідними громадянами передусім України, а також і всього світу.