Від поданих діїслів утворіть діеприслівники доконаного и недоконаного виду позначте суфікси :залишати,ломати,забивати,вчити,творити,ходити,до змішати,
Чарівна, ніжна й граціозна українська пісня.Скажу більше: в ній є щось, що хапає за серце, щось глибоко задушевне… Берг Сповнені вічної юної зваби, безсмертно лунають пісні над українськими просторами, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за межі рідного краю. Без народної пісні взагалі неможливе повнокровне духовне життя людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і свято, старі й молоді. Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця. В них два крила — слово і мелодія. Вони підносять настрій, окрилюють бажання, надихають у праці, овівають радістю відпочинок, розраджують у горі, тамують душевні болі, множать сили в боротьбі. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», — пишаються своєю піснею українці перед світом. В пісні ми єднаємося з родом, народом і всім світом. Так найдавніші з пісень — колядки, щедрівки — допомагають нам увійти в минуле наших предків. Вони славлять звичайну трудову людину. Щедрими кольорами поетичного домислу зичать вони господареві щастя й статків. Постать господині овіяна високою поезією, теплотою і любов’ю. До чого б не доторкнулися її працьовиті руки, все облагороджується: По дрова пішла — золото внесла, По воду пішла — мед-вино принесла. Парубок у колядках та щедрівках — це невтомний трудар і богатир-воїн, красень, у якого закохується сама королівна. Все в нього незвичайне, особливо ж кінь і зброя. Образ дівчини огорнений серпанком ніжності й захоплення: вона зачаровує своєю вродою, працьовитістю, поставою. З приходом весни линули веснянки, сповнені світлого й радісного відчуття оновлення природи: Розлилися води на чотири броди, Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке! Відродження природи тривожили чуйні молоді серця, викликали радість і надію. Лірична пісня несе в собі високу народну мораль: вона завжди на боці покривдженого, багатству протиставляє красу, розрахунку — кохання, поетизує працьовитість, доброту, щедрість, щирість почуття, вірність. Пісня була і в кривавих січах, у походах по всіх дорогах ратної слави. Злітаючи з кобзаревих вуст під гомін кобзи, повідала вона про народних героїв: Байду Вишневецького і Дорошенка, Хмельницького і Кривоноса, Залізняка і Ґонту. Пісня була спільницею воїнів і повстанців, пісня і з чумацькими валками, і з жовнірами та солдатами, і з заробітчанами. Вона відобразила і неволю, і важку долю трудової людини. Українські пісні набули широкої слави в світі. Національна гордість переповнювала серце О. Довженка, коли він писав: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». Линуть звуки благовісні, В’ється радість, наче птах. Наша дума, наша пісня Не загине у віках, — відлунює вірш М. Рильського. Так хай же завжди звучить українська пісня в живому виконанні в побуті, на сцені та в безмежному ефірі!
Зародком нової української державності — козацької — стала Запорозька Січ. Її демократичний характер пояснюється тим, що Запорозьку Січ створив сам народ для подолання загрози знищення; козакам були потрібні злагода й порозуміння. Козацька Січ мала надійні укріплення. Її оточували глибокі рови і високі земляні вали з гарматами, вежами з бійницями, де постійно чергували озброєні козаки. Запорозькій Січі були притаманні ознаки республіки: власна територія, система виборних органів влади, правові звичаї, військо. Вищим законодавчим, адміністративним та судовим органом Січі булаСічова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов’язковими для виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої політики: проводила розподіл земель, угідь та рибних ловищ, судила за тяжкі злочини. Загальна (військова) рада проходила на Січі 2—3 рази на рік (1 січня, після Великодня, 1 жовтня). На Радах обирали козацький уряд (схема 2, с. 696). Широка демократія Запорозької Січі дає історикам підстави вважати її християнською козацькою республікою. Хоча в руках козацької старшини були зосереджені влада й багатство, у Запорозькій Січі не було кріпацтва. Існувала формальна рівність між козаками, які могли користуватися землею, угіддями, брати участь у загальновійськових радах, обирати старшину. В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялася на паланки (округи) на чолі з полковниками. Умови прийому до Січі передбачали вірність православ’ю, уміння володіти зброєю, дотримання традицій товариства, відсутність родини. Жінок у Січ не допускали. Одружені козаки жили в прикордонних із Січчю районах — зимівниках. Символом влади військової старшини були прапор, булава, печатка, бунчук, литаври, пірнач. Усі разом вони складали клейноди, тобто військові відзнаки та символи влади. До прапора козаки ставилися як до святині. Козацький стяг був червоного (малинового) кольору, на одному боці якого було зображено Святого Архангела Михаїла (білим кольором), на іншому — хрест. Символом влади була військова печатка з гербом Січі — козак з рушницею на плечі, із шаблею та списом, устромленим у землю. Запорозька Січ посіла гідне місце в історії України XVII—XVIII ст. «Славне Запорожжя» стало місцем, де селяни та бідні городяни знаходили притулок від феодального та національного гніту. Січ залишалася оплотом волелюбності українців, звідси розходилися хвилі народних повстань проти панування шляхетської Польщі, проти ненависного кріпацтва. Запорозька Січ була політичним центром українського народу. Її місце в суспільно-політичному житті України було ключовим, що давало підставу називати українців «нацією козаків», а Січ — за демократичні порядки — козацькою республікою.
Берг Сповнені вічної юної зваби, безсмертно лунають пісні над українськими просторами, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за межі рідного краю. Без народної пісні взагалі неможливе повнокровне духовне життя людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і свято, старі й молоді. Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця. В них два крила — слово і мелодія. Вони підносять настрій, окрилюють бажання, надихають у праці, овівають радістю відпочинок, розраджують у горі, тамують душевні болі, множать сили в боротьбі. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», — пишаються своєю піснею українці перед світом. В пісні ми єднаємося з родом, народом і всім світом. Так найдавніші з пісень — колядки, щедрівки — допомагають нам увійти в минуле наших предків. Вони славлять звичайну трудову людину. Щедрими кольорами поетичного домислу зичать вони господареві щастя й статків. Постать господині овіяна високою поезією, теплотою і любов’ю. До чого б не доторкнулися її працьовиті руки, все облагороджується: По дрова пішла — золото внесла,
По воду пішла — мед-вино принесла. Парубок у колядках та щедрівках — це невтомний трудар і богатир-воїн, красень, у якого закохується сама королівна. Все в нього незвичайне, особливо ж кінь і зброя. Образ дівчини огорнений серпанком ніжності й захоплення: вона зачаровує своєю вродою, працьовитістю, поставою. З приходом весни линули веснянки, сповнені світлого й радісного відчуття оновлення природи: Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке! Відродження природи тривожили чуйні молоді серця, викликали радість і надію. Лірична пісня несе в собі високу народну мораль: вона завжди на боці покривдженого, багатству протиставляє красу, розрахунку — кохання, поетизує працьовитість, доброту, щедрість, щирість почуття, вірність. Пісня була і в кривавих січах, у походах по всіх дорогах ратної слави. Злітаючи з кобзаревих вуст під гомін кобзи, повідала вона про народних героїв: Байду Вишневецького і Дорошенка, Хмельницького і Кривоноса, Залізняка і Ґонту. Пісня була спільницею воїнів і повстанців, пісня і з чумацькими валками, і з жовнірами та солдатами, і з заробітчанами. Вона відобразила і неволю, і важку долю трудової людини. Українські пісні набули широкої слави в світі. Національна гордість переповнювала серце О. Довженка, коли він писав: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». Линуть звуки благовісні,
В’ється радість, наче птах.
Наша дума, наша пісня
Не загине у віках, — відлунює вірш М. Рильського. Так хай же завжди звучить українська пісня в живому виконанні в побуті, на сцені та в безмежному ефірі!