20 лютого 2014 року стало найчорнішим днем в історії незалежної Української держави: цього дня у центрі столиці загинули десятки українців, які протестували проти режиму тодішнього президента. Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, релігійними й навіть політичними переконаннями. Замість сотень на Майдан вийшли тисячі, а згодом і десятки, сотні тисяч людей… Усіх їх об’єднала мрія жити у демократичній європейській країні, бути господарями на Богом даній землі. Першими в один з листопадових вечорів зібралися у центрі Києва студенти. Людина не вмирає. Вона живе стільки, скільки її пам’ятають… Держава не забула тих, хто поліг у січнево-лютневі дні 2014-го: всім їм надано звання Героя України, засновано орден Героїв Небесної Сотні, їхніми іменами названі вулиці, сквери. Але Упевнений: люди, які у ті холодні осінньо-зимові дні й ночі пішли під кулі, житимуть у нашій пам’яті вічно. Принаймні у пам’яті тих з нас, хто є українцем не лише за паспортом, а за духом, свідомістю, хто прагне жити у вільній демократичній Україні.
Якось усі тварини стали однаковими. Сталося це тому, що вони так заздрили один одному, так хотіли бути не такими, якими є, що сталося диво. Одного разу прокидаються звірі, дивляться - а вони всі один на одного схожі! Хто був мишею, а хто левом - не вгадати.
Зраділи звірі спочатку, але недовго вони раділи. Виявилося, що жити такому натовпу однакових звірів майже нема де, та й їжі замало. І почалися у них бійки за їжу та місце, де жити можна. Дуже скоро звірі зрозуміли, що краще різними бути: і жити буде де, і їжі вистачить. А якщо залишаться вони однаковими, то або помруть з голоду, або повбивають один одного у бійках.
І прокинулися на другий день звірі такими, як раніше були: лев знов став левом, а миша - мишею. Так і живуть тепер звірі різними і один одному не заздрять.
До першої відміни належать усі іменники ДРУГОГО рядка : СЕСТРА, ВОЄВОДА, ДУША.
ТРИМАЙ
БАЖАЮ УСПІХІВ У НАВЧАННІ