Друг – це той, хто знає про тебе все, але при цьому н відвернувся від тебе. Це той, хто був з тобою і в радісні хвилини, і години великих труднощів. Це той, хто йде з тобою по дорозі життя та, коли ти ненароком спотикаєшся, він тебе підтримає за плече, підставляє свою руку.
Як можна зрозуміти хто справжній друг, а хто лише з тобою заради власної втіхи? Ніяк. Життя покаже все тобі саме. Бо інколи життя дає нам такі випробування, які ми самостійно пройти не зможемо, тому звертаємось по до до близьких людей. Серед таких людей ми й друзів ставимо поряд. І, коли в нас виникають труднощі, або життя завело до безвиході, шукаємо поради чи підтримки саме в них – справжніх друзів. А вже в такі миті можна зрозуміти, кому ти близька людина.
Часто ми чуємо, що справжній друг – це той, який у великій компанії помітив, що ти пішов. В цих словах є правда, але це не означає, що той, хто цього не помітив не до тобі у найскрутнішу хвилину твого життя. Не обов’язково справжній друг – це той, хто виріс з тобою, с ким ти ходив до школи або гралися разом. Це той, хто готовий буде віддати за тебе життя, адже вважатиме тебе за рідного.
Безумовно, традиція за на радість дітворі ряженого діда в багаті будинки прийшла до Києва зі столиці імперії. Але звідки прийшов власне Дід Мороз? Шлях його був довгий і зайняв більше десятка століть. Причому за час шляху він змінив чимало імен - Позвизд, Карачун, Зимник, Тріскун, Студенець, Морозко, Мороз Іванович, Ялинковий дід, Чугайстер в Карпатах...
Як свідчить древній синопсис, Позвізд був третім з кумирів, які були встановлені у Києві князем Володимиром (ще не хрестителем, а затятим язичником). Відомий також як Посвист і Вихор, давньослов’янський бог відрізнявся від нашого Діда швидше вдачею, ніж зовнішністю. Він мав розкішну бороду, довгий, крилатий одяг, з його шати йшов сніг, а вітри майоріли за ним замість плаща. В оточенні слуг - вихорів і бур - він носився по небу, а у вигляді подарунка слов’яни просили його не завдавати їм зла.
І, до слова, нинішня традиція будувати «дідам» персональні будинки у Великому Устюзі, Архангельську або Лапландії має не менш давню історію. Статуя Позвизда займала почесне місце на капищі, спорудженому по центру Старокиївської гори, навпроти княжого палацу. Але прямо під Києвом в чистому полі для повелителя снігу і граду був збудований храм. Щоб той, втомившись від польотів, міг відпочити від лихих справ у своєму власному будинку і згадати, як його шанують кияни.
У дохристиянські часи улюбленець князя Володимира був божеством демісезонним. Так само, як і пізніша його іпостась, про існування якої селяни, зі зрозумілих причин, пам’ятали не тільки взимку. Примхи господаря поганої погоди позначалися і навесні, і влітку. Тому в переддень Різдва і в українських, і російських, і білоруських селах дух холоду за в будинок одними і тими ж словами: «Ой, Мороз, Мороз, іди в хату кутю їсти. Взимку ходи, а на Петрівку не ходи».
постане - префіксальний
зросте смерічкою - префіксально-суфіксальний
кореневищі - складання основ
колискової - суфіксальний
людському - суфіксальний