Кожна людина несе відповідальність навіть за ті вчинки, які вона не зробила. Бо якщо вона – частина суспільства, то відповідальність падає також і на неї. Від цього нікуди не дітись. Хоча це й деякою мірою не зовсім справедливо, однак без цього неможливо досягнути поставлених цілей, вивести спільноту на вищий рівень моральності. Ми звикли жити погано і не можемо повірити в те, що наше життя якось можна покращити. Нам не вистачає віри, що ми самі маємо владу над нашею долею. То про яку тоді відповідальність можна говорити?! Гадаючи, що кожен відповідає сам за себе, нам живеться легше. Але насправді це не так. Кожен відповідає за вчинки, ідеї, принципи суспільства, у якому він живе. З цим можна не погоджуватись, в це можна не вірити, але такі наша невіра ще більш підтверджують мою теорію. Людина найбільше боїться трьох речей: старості, смерті і відповідальності. Та якщо із першими двома фобіями не можна боротися, то із боязнею відповідальності можна і треба вести боротьбу. Інакше така наша безхребетність може призвести до втрати особистості, чого нам усім дуже не хотілося б. Працюймо над собою і не забуваймо про те, що ми - лише тінь того, ким ми маємо бути.
Подробнее - на -
Объяснение:
Подснежники, вестники весны, первыми вступают в единоборство с суровой зимой. Внезапно появившиеся среди снега, они представляют, зацветая, удивительное зрелище. Кажется, на землю наброшено белое кружевное одеяло, сотканное из пушинок снегопада и из бликов маленьких белых цветов. Очарованный ослепительной красотой подснежников, человек, увидевший эти цветы, не может оторвать от них взгляд.
Появятся проталины, и подснежник, раскачиваясь на тонком стебельке, начинает подпевать ручейкам. Цветы звенят, как колокольчики, чтобы разбудить природу, спящую крепким сном.
скажи я про цветок написал(а)