Як усе те давно було... І чи взагалі було?
Швидко ж забувається тяжке і страшне пережите людиною! А от широке пшеничне поле, витолочене танками, грузовиками та самоходами, обняте жахною загравою на якому молодий лейтенант Максим Дробот із снайперською гвинтівкою в руках задихався повітрям, отруєним від вибухів мін та снарядів, мабуть ніколи не забудеться. І от у цей час Максим побачив на дозрілому, незжатому полі три довгі колоски пшениці, що вирізнялися з-над усіх. Міцні, заярілі вони височіли над ланом, пружно тяглися колючим вусами до сонця... Вогонь підбирався все ближче й ближче, полохливі язики полум'я то здіймались з повітря, то падали ниць, розвихрюючись, випалюючи довкола усе до чорного тла. А колоски стояли!
Р.s: вибачте, якщо щось не так
Сори я не шарю и попробуй загугли