Моя матуся (твір-опис людини)
Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність.
Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність.
Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . "10", вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом.
Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в "хвостик", кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама найкраща в світі!
Не чути дзвiнкiв, пiсень пташок,бо найкрашi спiвуни нащi покинули свой оселi й подалися на море
Вроде бы так