Объяснение:
14 жовтня українці святкують одразу три свята. Перше – Свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято, дуже молоде – День захисника України.
Усі ці свята дуже взаємопов’язані і виникали послідовно
14 жовтня православні християни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. У народі говорять: «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем».
Це свято вважається одним із найбільш шанованих свят в Україні. Не виникає навіть суперечок між православними українцями й рідновірами, котрі хоч і вкладають у це свято зовсім різний зміст, ставляться до нього дуже шанобливо.
Зі святом Покрови співпадає святкування Дня українського козацтва. З давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою усього українського козацтва. А на Січі запорозькі козаки збудували церкву на честь Покрова Богородиці з її іконою. І. до речі, саме у цей день, козаки збирали Велику раду, на котрій обирали гетьмана й визначалися з подальшими військовими планами.
Відомий український етнограф Олекса Воропай писав, що після зруйнування Катериною ІІ Запорозької Січі, козаки, ідучи за Дунай, несли з собою ікону Покрови Пресвятої Богородиці
Цікаво, що козаки настільки глибоко й щиро шанували образ Покрови Божої Матері, вірили у її силу й урочисто святкували цей день, що у народі закріпилася й друга назва свята – Козацька Покрова.
Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу.
Друга спроба вибороти незалежність українського народу й держави здійснювалася у тяжкі 1917-1920 роки.
Третя – уже в наш час – під час розпаду радянської імперії, коли прокинувся волелюбний інтерес до власної історії й генетичної пам'яті.
Четверта хвиля цього інтересу, – напевно, сьогоднішня. Адже, з 2015 року 14 жовтня є державним святом і неробочим днем – Днем захисника України.
В чем сила человека?
Сначала я перескажу кратко одну главу из романа Станислава Лема "Магелланово облако".
… В гитлеровской Германии жил коммунист-подпольщик Мартин. Гестапо арестовала его, и, действуя по наработанной схеме, сначала подвергло пыткам. Ему ломали ребра, палками отбивали внутренности, обливали водой, что бы привести в себя и истязали дальше. Поняв, что он не выдаст своих товарищей, его подлечили в госпитале и просто отпустили, что бы идя по его следам арестовать тех друзей, к кому он пойдет. Он голодал, но сидел дома, понимая, зачем его отпустили. Его арестовали снова и, приодев, выделив чистую комнату стали брать с собой на аресты подпольщиков. Он кричал, арестованным, что сам находится в таком же положении, но гестаповцы делали вид, что это часть сценария. Подпольщики выпустили листовки с предупреждением об опасности связей с Мартином. Он попытался осторожно обратиться к брату, но тот не пустил его за порог, родители не приняли. Он молчал. Он молчал, когда гестаповцы рассказывали ему о бесполезности его молчания, так как он все равно умрет с клеймом предателя. Через два года его застрелили в тюрьме. Поняв, по шагам, что за ним пришли, он успел нацарапать «Товарищи я не…»
В чем была сила этого человека, что он выстоял в борьбе с неодолимой силой? Почему он, проиграв битву, выиграл войну?
У него была святая цель – бороться за счастье будущего человечества, и более близкая – выкорчевать эту язву на совести человечества – гитлеровский фашизм. Он, конечно, понимал, что его маленькая часть общей борьбы может быть даже не будет, замечена, но у него была совесть, которая не позволяла остаться в сторонке. Эта же совесть не давала ему удовлетвориться собственным благополучием. Даже в безвыходной ситуации, когда он, оторванный от соратников остался один совесть не позволила ему предать их. Потому что он бы тогда предал себя. И он считал, что будущие мучения от этого шага тяжелее смерти. Вопреки очевидному, он верил в человечество, верил, что тяжелый и позорный путь становления людей человеками будет завершен с честью. Такая совесть называется человечностью.
Эгоист не может быть щедрым, трус не может быть другом, подлый не может быть честным, не потому что эти качества им недоступны. Нет, потому что они еще не человеки, личинки человека. И он старался приблизить перерождение. Как мог.
Сила человека в чистоте помыслов, в наличии не эгоистической цели, в вере в божественную сущность человека, и неизбежный переход от состояния стада к человеку-богу. И осознанная жертва во имя этой великой цели, если это неизбежно.
Он не был одинок, даже когда остался один – с ним было то человечество, ради которого он пожертвовал собой. И это еще одна причина его силы – такие жертвуют собой, а не другими.
Герой Лема заканчивает этот рассказ обращением:
«Этого человека мучили, избивали — он молчал. Молчал, когда от него отвернулись родители, брат и товарищи. Молчал, когда уже никто, кроме гестаповцев, не разговаривал с ним. Были разорваны узы, связывавшие человека с миром, но он продолжал молчать. Чем мы заплатим за это молчание?»
ЧЕМ мы заплатим за это молчание?
Відповідь:
означ.особ. реченняознач.особ. реченнябезособ. реченнянеознач.особ. реченнябезособ. реченняузагал.особ. реченнянеознач.особ. речення