Я живу у маленькій хатині зі своєю сім’єю. Нас у сім’ї троє - це я, мама і тато. Живемо ми неподалік від великого парку. Якось мені захотілося піти на прогулянку. Надворі було літо, я пішла до парку і цілий день провела там. Я довго блукала парком і не помітила, як минає час. Раптом настав вечір, мені стало страшно. Тут мені почувся якийсь дивний звук. Я не могла зрозуміти, звідки він лунав, але мені здалося, що то і був сам Вечір, він ніби вітав мене і застерігав, що вже пізно і час іти до дому, бо батьки будуть хвилюватися та шукати мене. Я стала озиратися, намагаючись знайти, звідки лунає звук. Я побачила дерево, а на ньому – птаха. Виявилося, що це просто сова. Вона була велика, а її очі дивилися прямо на мене, наче вона до мене зверталася. Я швидко побігла додому. На цьому і закінчилася моя зустріч із Вечером.
Тема людяності, сенсу людського життя, життєвого вибору цікавила багатьох письменників. У своєму творі Юрій Винничук також порушує одвічну проблему добра і зла, вірності та зради, доцільності самопожертви.
У сучасному світі кожен намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості захищаючи добро, правду, справедливість. Саме такими є дракон Грицько та Пустельник. Але є й ті, що живуть за іншими принципами, які здатні обманути, втертися в довіру, згодом і зрадити, як наприклад князь.
Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.
На мою думку, не зважаючи на те що був убитий позитивний герой повісти, добро все одно перемогло зло, тому що не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Після вбивства дракона, князь який підступно змусив дракона битися з лицарями, козал: "Поки був дракон, я мав сенс жити", а новий правитель князівства після вбивства не знаходить собі місця, його тривожать муки совісті.
Я живу у маленькій хатині зі своєю сім’єю. Нас у сім’ї троє -
це я, мама і тато. Живемо ми неподалік від великого парку.
Якось мені захотілося піти на прогулянку. Надворі було літо, я пішла до парку і цілий день провела там. Я довго блукала парком і не помітила, як минає час. Раптом настав вечір, мені стало страшно. Тут мені почувся якийсь дивний звук. Я не могла зрозуміти, звідки він лунав, але мені здалося, що то і був сам Вечір, він ніби вітав мене і застерігав, що вже пізно і час іти до дому, бо батьки будуть хвилюватися та шукати мене. Я стала озиратися, намагаючись знайти, звідки лунає звук. Я побачила дерево, а на ньому – птаха. Виявилося, що це просто сова. Вона була велика, а її очі дивилися прямо на мене, наче вона до мене зверталася. Я швидко побігла додому. На цьому і закінчилася моя зустріч із Вечером.