хотя бы с чем то Укажіть, які іменники належать до І відміни:
а) квітка, тополя, батько;
б) батько, мати, сестра;
в) сестра, мати, орхідея;
г) листоноша, квітка, Саша.
2. Познач рядок, у якому всі іменники спільного роду:
а) білоручка, нездара, сирота;
б) листоноша, кенгуру, сирота;
в) староста, нероба, маля;
г) кіно, сирота, кенгуру.
3. Іменники середнього роду маля, життя належать до відміни:
а) 1;
б) 2;
в) 3;
г) 4.
4. Познач рядок, у якому всі іменники не мають форму множини:
а) молоко, листя, Катерина;
б) зелень, дівчина, молодь;
в) молоко, мідь, студентство;
г) Дніпро, озеро, братство.
5. До 3 відміни належить іменник із словосполучення:
а) моя дівчина;
б) його мати;
в) тихий вечір;
г) зійшла зоря.
6. Підкресли лише іменники ІІ відміни:
Сонце, життя, теля, маля, Ігор, Андрій, Саша, Ілля, кіт, чобіт, слон, Ольга, північ, мати, серце.
7. Визнач та запиши відміну кожного з іменників:
Сім’я, ім’я, сонце, весна, тюль, радість, коліща, осінь, талант, обнова, ворота, ніжність, острів, кошеня, яблуня, акварель.
8. Запиши слова у кличному відмінку та складіть діалог на 16 реплік:
Олег, Тарас, голуб, козак, Ілля, Софія, мова.
Объяснение:
Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
О. Підсуха
Рідна мова — це мова нації, мова предків, яка пов'язує людину з її народом, водна — найбільший скарб. Існує твердження, що українська мова — одна з найбагатших слов'янських мов. Вона ніби ллється струмочком і звеселяє душу. А іноземці, побувавши в Україні, відзначають її ніжність, витонченість і милозвучність. І це, мабуть, справді так, бо за мелодійністю вона посідає друге місце у світі.
Як душевно і красиво звучать українською мовою слова нашого поета Т. Г. Шевченка:
Зоре моя вечірняя, зійди над горою
Поговорим тихесенько неволі з тобою.
Якою теплотою і водночас сумам пройняті ці слова, з зорею воно так і є, бо Т. Г. Шевченко писав про це на засланні, з зорею він говорив, як з другом.
Українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік.
Мова рідна, як море, — безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.
В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам'ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній — пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу — його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово „кохана”проймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, — найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь-якому настрої до життя, до діяння.
С. Плачинда писав: „Єдина печаль проймає, що не вистачить життя пере тій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого”.