Милі риси в характері друга чарують, приваблюють, схиляють до щирості, викликають любов і повагу. Почуття дружби тим міцніше й глибше, чим більше таких милих і яскравих індивідуальних особливостей знаходять друзі взаємно, чим більше мають підстав милуватися й захоплюватися один одним.
Хто ж більше дістає, хто в більшій вигоді: той, хто милується, чи той, ким милуються? Якщо вони взаємно милуються один одним, то вони й збагачують один одного, отже, вони обидва у великій вигоді. Не бідніє той, хто дарує скарби душі своєї, навпаки, внутрішній світ його повніє, буяє, дає ще більші урожаї. Збагачується і той, хто приймає такі дарунки.
Те самісіньке можна сказати й про цілі народи. Дружба народів міцніє й розвивається на основі глибокого і щирого взаємовизнання і почуття поваги до індивідуальних особливостей кожного з них. А найперша, найголовніша індивідуальна ознака народу – його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість. Мова – це характер народу. В ній відбито його психічний склад, звичаї, побут, нахили. Мова – це історія народу. Всі попередні покоління від найдавніших часів залишили в мові свої глибокі сліди. І хоч мова невпинно змінюється, еволюціонує, вбирає в себе все нові й нові елементи, які дає суспільне життя і стосунки з іншими народами, або викидає застарілі, віджилі елементи, однак така еволюція відбувається на основі надбань попередніх поколінь. Коли вже сформувалася індивідуальність народу, вона невпинно розвивається. З індивідуальністю народу разом формується і його мова, а сформувавшись, вона в сприятливих умовах далі розвивається все пишніше й пишніше, за своїми, властивими їй, законами.
Мова – це пам’ять народу. Але майбутнє виростає з минулого. Наступним поколінням ми передаємо увесь свій досвід, і позитивний, і негативний, так само й гіркий досвід культу особи Сталіна: дивіться, вчіться, не повторюйте наших помилок. Історія – велика вчителька, мати-наставниця.
У кожного народу свій психічний склад, свої особливості характеру, свій історичний досвід, свої традиції в труді, в побуті, в звичаях, у творчості. І все це відбито в мові. Тільки німий мовчить, а народ усю свою творчу діяльність – труд, героїзм, боротьбу, розваги, смуток, веселощі – все оформляє словом. Мова – засіб вияву бурхливого змісту народного життя. Ось чому так дбайливо й уважно треба ставитись до мови кожного народу. Цілковита рівність і рівноправність народів – ось непохитний закон їхнього співжиття.
юди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.