Це було взимку. Якось уранці* з вулиці долинув трохи дивний звук. Я тихо підійшов до вікна й побачив там чарівне чудодійство. По сизому небі плавно, витонченно летіла на своїх санях дівчина-зима. Взяла свою паличку й повільно змахнула нею. І вмить у магічному танку закружляли сніжинки. Змахнула ще - ураз подув прохолодний вітерець. Я не повірив своїм очам, тому хутко заплющив їх. Коли розплющив, дівчини вже не було.
* не можна вживати слово вранці в цьому випадку, так як попереднє слово закінчуєтсья на ь, після якої пишемо у
Як чудово виглядає зимовий ліс і як гарно в ньому на прогулянці! Все навкруги біле, вкрите м’яким пухнастим снігом. На гілках могутніх дерев, особливо на широких лапах вічнозелених ялинок, уляглися невеликі купи снігу, схожі на справжні шапки. Всі дерева схилилися, напружені снігом. Коли така шапка падає з гілки, вона розпрямляється і ніби вистрілює, прагнучи до неба. Небо блакитне і чисте, ніби сльоза. На сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи. Морозно. Сніг хрумає і вискрипує під ногами. І якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. Ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки.
А
Объяснение:
действие происходит прямо сейчас