Трансформація тексту з художнього у науковий Прочитайте художні описи вітру. Спробуйте подати наукове визначення цієї стихії. Що ви для цього змінили? Після складення тексту порівняйте свій варіант з енциклопедичною статтею.
Сьогодні зрання знялася завірюха. З півночі, з-за Дніпра, набігли на місто густі хмари, вулицями промчали вітри, і ось за вікном хурделить несамовита метелиця. Вона рве і шарпає довге гілля самотнього дерева проти мого вікна, гуде в дротах, стогне десь у димарі… Ні, таки направді повернулася зима! Я люблю завірюху. Люблю її розгнуздану, дику стихію, що летить наохляп степами, пролітає селами й вдирається до міста. Тоді я ходжу засніженими міськими вулицями, рішуче ступаю в перевої та замети й прислухаюся до її крижаної лірики. Завірюха сміється і плаче, стогне й шаленіє, вона співає весільної і воднораз похоронної, в її співі жура й мажор початку й кінця (Б. Антоненко-Давидович).
ВІТЕР
То затанцює на роздоллі,
То сумовито заспіва,
То розтривоженій тополі
Останнє листя обрива.
То, невдоволений собою
І вересневим вітражем,
Траву байдужою рукою
Погладить, як дитя чуже
Л. Талалай
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".