Одна з відмінностей людини від тварин, навіть розумних, полягає в тому, що тільки людина здатна жартувати й сміятися.
Звичайно «серйозні люди» стануть заперечувати важливість гумору, зневажливо питаючи: яка користь у простому жарті? Та гумор часом служить не тільки корисним, а життєво важливим цілям. Мабуть, всі чули приказки: «Сміх подовжує життя» або «Сміх — це найкращі ліки». Ці приказки виникли не просто так, адже ще цілителі Середньовіччя виписували хворим блазнівські клоунади, щоб прискорити одужання своїх пацієнтів. І сьогодні багато лікарів впевнені, що гумор сприятливо впливає на лікування хворого.
Моя мати працює в лікарні. Кожного дня вона приймає десятки пацієнтів. Дуже часто люди нервують і хвилюються, але мати знає: як поводитись у таких випадках. Вона завжди в доброму гуморі, чи то вдома, чи на роботі. Ставлячи діагноз хворому, вона може розповісти якийсь дотепний випадок зі своєї практики й цим підняти настрій людині. А інколи достатньо просто привітно заговорити і посміхнутися, щоб людина уже відчула себе важливою й потрібною.
Дуже важко йти по життю без посмішки й жарту, адже кожен день нашого існування супроводжується дрібними й великими стресами. Гумор же слугує своєрідною «розрядкою» й відволікає нас від проблем. Коли у важкій ситуації знаходиш щось смішне, то напруга й роздратованість одразу відступає.
Творча спадщина нашого народу свідчить про те, що в недобрі часи гумор допомагав йому вистояти в нелегкій боротьбі за своє існування. Згадаймо хоча б постать Павла Губенка, більш відомого як Остап Вишня. У такі важкі часи для своєї країни, як Перша, а згодом і Друга світова війна, Голодомор і сталінські репресії, він писав усмішки й гуморески, щоб звеселяти людей і дарувати їм надію на веселе й світле майбутнє. Письменник писав про свою гумореску «Зенітка»: «Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось веселе… щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди й на фронті, і в тилу, таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну, підбадьорювальну роль».
Тож ми вже зрозуміли, що гумор — це потужна зброя, а значить він може бути використаний і на шкоду людині. Надмірне застосування гумору переходить у глузування, що може викликати в об’єкта насмішок негативні почуття і, як наслідок, агресію. Тому пускати в хід жарт слід обережно, намагаючись при цьому не образити людину.
Отже можна зробити висновок, що гумор дійсно відіграє велику роль у нашому житті. Живучи без усмішки й жарту та приймаючи все до серця, ми б, мабуть, просто не витримали всієї серйозності життя.
Людство в останню чверть двадцятого століття вступило в епоху всесвітньої еколого-економічної кризи. Вона ще в 70-ті роки заявила про себе як енергетична криза. Лише через якийсь час стало зрозуміло, що вона має системний економіко-еколого-політичний характер і її прояви — це порушення рівноваги між суспільством і природою.
Економічно розвинені країни енергетичну кризу перебороли прискореним впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, нових ресурсозбережних технологій, реконструкцією виробництв. Це разом зі значними інвестиціями у природоохоронні заходи до певною мірою стабілізувати екологічну ситуацію. Ці країни у такий іб створили постіндустріальне інформаційне суспільство.
Решта країн світу, а це переважна більшість, перебувають ще на ресурсомарнотратній індустріально-технократичній стадії розвитку з перехідною економікою, яка грунтується на екстенсивній експлуатації, добуванні і розпродажу природних багатств. На ці країни і змістився центр екологічної напруженості. Загалом всесвітня екологічна криза і надалі розвивається і поглиблюється. Загостренню екологічної ситуації у світі сприяє і те, що високорозвинені держави проявляють інтерес до природних ресурсів економічно слабких країн, намагаються продати (обміняти за природні ресурси) «брудні» технології, використати їх території для розташування шкідливих виробництв, зберігання токсичних відходів тощо. Не треба тішити себе тим, що високорозвинені країни так не ставляться і до України. Специфіка й особлива складність економічної та екологічної ситуації в Україні полягає в тому, що наша країна зазнає впливу і світової, і пострадянської кризи.
Наявні в Україні технології промислового і сільськогосподарського виробництва в переважній своїй більшості забруднюють навколишнє середовище —повітря, грунти, поверхневі та підземні води, тобто створюють несприятливі умови для життя.
Екстенсивна економіка призвела до кризового забруднення навколишнього середовища.
Незадовільний стан водних ресурсів, грунтів та повітря призвів до погіршення здоров’я людей, до демографічних змін в Україні.
Потрібні багатомірні зусилля для поліпшення екологічної ситуації в Україні — очищення річок і їх вод, відродження родючості грунтів та чистоти повітря. Рівень життя і стан здоров’я людей в новому тисячолітті залежатиме від того, як сьогодні негайно буде вжито заходів для поліпшення екологічної ситуації. Треба зупинити збільшення забрудненості навколишнього середовища. Це можна зробити, зменшивши кількість відходів шляхом дотримання технологічної дисципліни, економного ставлення до використання води, енергії, інших ресурсів.
Подальше покращення екологічної ситуації можливе лише через екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва та екологізацію мислення всього населення. Тільки так можна буде подолати екологічну кризу.
Для цього треба вжити цілу низку заходів, серед яких основні:
— дотримання екологічних пріоритетів у загальнодержавних, галузевих програмах та планах дій державного, регіонального та місцевого значення;
— впровадження принципу платності за природні ресурси, особливо водні;
— впровадження жорсткого принципу платності за скиди забруднень, а також за будь-які відходи;
— підняття на рівень загальнодержавного значення забезпечення екологічної чистоти питної води і продуктів харчування;
— розв’язання на законодавчому рівні проблеми всеосяжної екологічної освіти і пропаганди, екологічної інформації.
Екологічне благополуччя навколишнього середовища, збалансованість потреб економічного розвитку і можливостей відтворення екологічно повноцінних природних, зокрема водних, ресурсів — основа сталого розвитку держави.