«Є на світі моя країна, найчарівніша, як перлина. В моїм серці вона єдина. Це моя Україна». У кожного з нас одна єдина Батьківщина. Перш за все, це те місце, де ми народилися і виросли, яке ні раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити неможна, як неможна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. Для мене такою Батьківщиною є моя рідна Україна. Я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. Та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників. На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже там ми все одно нікому не потрібні і наше життя буде залежати лише від нас самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто іде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, перш за все, намагаються втекти самі від себе. Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших. Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна. Я дуже люблю свою рідну Україну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі і за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не злякають. Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні. Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і ти майже ховаєшся серед його колосків. І тільки синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу. У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю для своєї країни все, що від мене буде залежати. Я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я щиро вірю в найкраще. А сьогодні я учень і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести Україні якомога більше користі.
Фарбоване в один колір або прикрашене різноманітними візерунками яйце мало символічне обрядове релігійне значення ще задовго до того, як у світі виникло християнство. До нашого часу дійшли перекази багатьох стародавніх народів, в яких воно виступає джерелом тепла і світла, джерелом життя, а деякі народи вважали його навіть зародком Всесвіту. Крім того, існують численні варіанти легенд щодо використання та значення писанок під час Великодніх свят щодо зв’язку традиційного писанкарства з подіями, відображеними у Євангелії.Нажаль, за врахуванням особливостей яєчних шкаралуп, середньовічні писанки не дійшли до нашого часу. Однак традиційне писанкарство в Україні існує вже багато століть, а в XIX столітті воно отримало популярність на всій території нашої країни і зараз декілька відрізняється, бо враховує особливості культурних традицій регіонів. Колекції українських писанок сьогодні можна побачити у музеях Києва, Львова, Лубен, Варшави, Кракова, Брно та багатьох інших європейських міст. Найдавніші писанки, зроблені нашими співвітчизниками, які датуються приблизно 1880 роком, зберігаються у краєзнавчих музеях селища Острів на Львівщині і селища Слобідка на Поділлі.Своєрідні відмінності місцевих українських писанок виникли на початку XX століття. Зараз розрізняють писанки Полісся, Подніпров’я, Поділля, Бойківщини, Полісся, Лемківщини і Гуцульщини. Наприклад, на Покутті і Слобожанщині більш поширені крашанки, а на Лемківщині та Бойківщині – великодні яйця і так звані шпильки. А найбільша дивовижність і філігранність національних орнаментів притаманні писанкам, яки виробляють на Гуцульщині, розписуючи їх спеціальним писаком з трубкою у вигляді конуса.Звичайно, писанки виготовляли навесні, перед Великоднем, а робили їх жінки і дівчата, іконописці і монастирські ченці, пекарі та кондитери. Тому й техніка малюнка завжди розрізнялася. Наприклад, на селі яйця найчастіше фарбували в один колір, зазвичай, використовуючи для цього лушпиння з цибулі та інші природні барвники. Іноді їх фарбували у кілька кольорів або прикрашували воском. У містах господарки вдавалися до різноманітних засобів і виказували неабияку винахідливість. На яйця наклеювали шматочки кольорового паперу, блискучої фольги, клаптики тканини або кольорові нитки. І в містах, і в селах крашанки здебільшого робили для себе, і лише інколи – для продажу на святкових ярмарках.У давнину з писанками чинили різноманітні магічні дії. Наприклад, для отримання гарного врожаю на весняного Юрія писанки катали по зеленій пшениці, а потім закопували їх в землю. А у Великдень зранку усі вмивалися водою, у яку звечора клали декілька писанок та срібних монет. Вважалося, що така вода надає красоти і сили. У всі часи свячені крашанки були оберегом домівки від вогню і грому, а людей і тварин захищали від лихого ока. Інколи писанки використовували навіть для лікування хвороб. Крім того, писанки завжди були об’єктом забавок дітей і молоді. Штовхаючись крашеними яйцями, вони випробували їх на міцність. У кого яйце залишалося цілим – той і вигравав. А з пустих писанок і тіста виготовляли голубів, додаючи до випічки хвіст з кольорового паперу. Таких голубів підвішували здебільшого по три разом неподалік від вікон, прикрашаючи таким чином святкове житло.У другій половині минулого століття значно посилився інтерес до народних промислів і української національної культури, завдяки чому у нашій країні відновилося і писанкарство, забуте у перші десятиліття радянської влади. Перед Великодніми святами у Коломиї, Косові та Вижлиці народні майстри продавали писанки на ярмарках. Спочатку писанковий промисел був розповсюджений лише в окремому регіоні, але з часом поширився і крашанки стали вважатися творами національного мистецтва, почали експонуватися на виставках і навіть з’явилися їх приватні колекції.Писанкарство збереглося і дійшло до наших днів завдяки майстрам старшого покоління. Сьогодні писанки продаються не тільки на святкових ярмарках, а й навіть у художніх салонах. Оригінальний орнамент українських писанок не тільки зачаровує своєю вишуканістю, гармонією колориту і мініатюрністю, кожен з них несе стародавні символи світорозуміння і природи, єднає нас з традиціями минулого. Українська писанка є символом нашого народу у всьому світі.
