У сиву давнину, коли тільки розпочиналося на світі життя, з’явився в одному краю птах Кук, котрий їв інших пташок. Стали птахи мудрувати, як його спекатися. Вирішили, що краще їм переселитися в інші краї, тоді Кук, не маючи чого їсти, здохне.
Так птахи і зробили — полетіли на край світу, а Кука залишили самого.
Минув якийсь час. Вирішили птахи послати когось із своїх подивитися, чи ще живий Кук. Послали ластівку.
Кук, вже добре зголоднілий, забачивши ластівку, напав на неї, але в’юнка ластівка вирвалася з його лабет. Тільки кілька пір’їнок з її хвоста лишилося в Кука. От з того часу хвіст у ластівки наче обрізаний.
Повернулася ластівка й розповіла птахам про Кука. Згодом у рідні краї надумала полетіти зозуля, але вона знесла яєчка і саме збиралася їх висиджувати. За неї інші птахи погодилися пташенят висиджувати. Полетіла зозуля і також застала Кука ще живого, але вже зовсім худого і безсилого, тому стрибнула на нього і одразу заклювала. Полетіла зозуля до пташок і ще здалека закувала:
— Ку-ку, ку-ку!
Птахи повернулися в рідні краї, а зозулиних діток довелося з того часу іншим пташкам висиджувати, бо зозуля відтоді нічого більше не робить, як тільки вихваляється, що заклювала Кука.
Кожен предмет Українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте щасливе присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель до ткацтва полотна кількаразового вибілювання і пошитя виробу. Тоді його оздоблювали але нікому не давали вишивати візерунку щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча не продавалася хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Объяснение:
3)
1б
2а
3в
4б
5а