Донецьк — столиця Донбасу — моє рідне й улюблене місто. Воно виникло, по суті, у голому степу навколо металургійного заводу, засновником якого був англієць Джон Юз. Але це було у далекому минулому. Край вугілля та металу перетворився на зелений сад. Особливо змінився Донецьк в останні роки, місту навіть надали Державну премію у галузі архітектури 2003 року. Центральна частина нашого міста може змагатися із будь-яким європейським містом: наявність великої кількості кафе, казино, реклами, машин... Але не кожне європейське місто може похвалитися численністю зелених насаджень.
Місто, яке зросло у безводному степу, потопає в зелені й пахне розами, за що й отримало назву міста мільйона роз.
Згідно з генеральним планом розвитку Донецька, територія міста збільшиться на п'ять тисяч гектарів, з'являться нові проспекти, вулиці, парки тощо. У нашому місті навіть знімали кіносеріал «П'ять зірок», і вже цією весною ми побачимо його на екранах телевізорів і ще не раз помилуємося і площею Леніна, і бульваром Пушкіна, і прекрасним Свято-Преображенським собором.
Мої враження від сучасної української літератури.
Я, як людина яка цікавиться сучасною літературою можу сказати, що вона дещо відрізняється від літератури минулого століття. Теперішні книги подобаються молоді набагато більше. Можливо, тому що в моїй країні всі знають таке поняття як "свобода слова" і саме тому на даний момент в літературі часто можна зустріти твори з соціальним сюжетом, або особистим ставленням автора до якоїсь публічної проблеми яка стосується не якоїсь конкретної особи, а всіх загалом. Мені сучасна література подобається, зокрема та якою я цікавлюся. Але все ж не можу закрити очі на негативний вміст в сучасній літературі, бо вона також існує.