Навчання не закінчується після отримання диплома про освіту. Адже людина усе життя чомусь навчається і весь час хтось перевіряє її уміння та знання. В одному випадку тебе будуть перевіряти високопосадовці, в іншому – сама доля піддає тебе випробуванням. Тут уже не спишеш у сусіда за партою.
Історія знає випадки, коли люди без гарної освіти досягали успіху в житті. Це й Генрі Форд, й Томас Едісон, і Білл Гейтс, Жак Кусто, чисельні спортсмени та письменники. Не доведеться далеко ходити за прикладом і нам. Тарас Шевченко, наш видатний співвітчизник, також не вчився у школі, але став великим поетом. Своїм талантом та працею він долучив нашу культуру до світового рівня.
Таких прикладів можна наводити багато, однак усі ці люди –швидше винятки, ніж життєва закономірність. Можливо, геній або випадок допоміг їм стати тими, ким вони стали. Якби це працювало для усіх, то ми мали б ідеальне суспільство винахідників, поетів, художників.
Спільним для усіх успішних людей є жага до знань та безперервна самоосвіта. Тож, якщо поміркувати, то школа – це мій шанс. Тут мене наставляють, підказують нові джерела знань, а я вже обираю собі до душі. Мені не пощастило народитися генієм, але завдяки працелюбству та сумлінному навчанню я маю усі шанси досягти успіху в житті. Я – учениця, і школа – це найкращий старт до життя!
Мова – загальнонародне явище. Народ – творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об’єктивними законами. Наприклад, Тарас Шевченко є основоположником української літературної мови. Однак це не означає, що він створив нову мову. Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити її приховані можливості, показати, як ефективно можна використати те, що в мові вже існує.
Мова не може бути класовою (коли кожен клас користується своєю мовою), бо треба було б виробити якусь третю мову, щоб класи могли спілкуватися між собою. Проте класовий підхід до використання мови беззаперечний. Так, українське панство, щоб відокремити себе від простого народу, використовувало для спілкування чужу мову: на Західній Україні то була здебільшого польська, а на Східній – російська.