Навесні з’являються перші паростки з землі, немов роблять перші кроки. Вся природа оживає. Дзюрчать струмки. Радіють весняному сонечку звірі, в лісі з-під снігу визирають перші проліски. Але не тільки природа вбирається в яскраві барви, а й люди скидають з себе теплі шуби. Хочеться йти вулицею та посміхатися.
Літо занурює нас у казковий світ. Влітку сонце яскраве, а небо блакитне, бездонне.
Восени ми можемо ігати різні красиві пейзажі. З настанням осіннього періоду крони дерев жовтіють — наближається пора золотої осені. Настає бабине літо. Дерева стоять задумливі, наче згадуючи минулі літні дні. Вони дивляться високими вершинами вдалину, немов намагаються зазирнути у майбутнє.
Зима теж по-своєму особлива. Дерева стоять у снігу, ніби яблуні в цвіту. Білі-білі. А сніг блищить на сонці, іскриться і переливається. Мороз малює нам на склі чудові візерунки.
Скільки за рік було всього гарного, доброго!
Осінь сумно шелестіла листям. Потім зима дарувала блискітки свої. З іконою і вербою ми зустрічали весну, раділи їй. А після весни нас зігрівало літо, даруючи тепло й щиру ласку.
Пропоную розкрити значення поданих фразеологізмів так: Зав'язало мову ⇒ втратив мову, онімів, перестав говорити; Позакладало вуха ⇒ не чує, що говорять; Похололо на душі ⇒ стало моторошно; Замакітрилося в голові ⇒ людина розгубилась або була чимось приголомшена; Памороки забило ⇒ позбавили здатності адекватно сприймати інформацію, нормально мислити; Запахло смаженим ⇒ скоро буде небезпека; Мов язиком злизало ⇒ пропав бесслідно; Мов окропом обдало ⇒ кинуло в жар або хтось зачервонівся; Аж животи попідтягало ⇒ зголодніти.
Бессоюзные предложения - 1) По лощинам, звезды отражая, ямы светят тихою водой; журавли, друг друга окликая, осторожной тянутся гурьбой 2) Поезд ушел быстро, его огни скоро исчезли, через минуту уже не было слышно шума 3) Изумрудные лягушата прыгают под ногами; между корней, подняв золотую головку, лежит уж и стережет их 4) Весь город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет 5) Помню также: она любила хорошо одеваться и прыскаться духами 6) Он подумал, понюхал: пахнет медом 7) Он выглянул из комнаты - ни одного огонька в окнах 8) Упадет луч солнца на траву - вспыхнет трава изумрудом и жемчугом 9) Он мучительно провел глазами по потолку, хотел сойти с места, бежать - ноги не повиновались 10) Не было никакой возможности уйти незаметно - он вышел открыто, будто идет на двор, и шмыгнул в огород 11) Я говорил правду - мне не верили; я начал обманывать. 12) Обветренное лицо горит, а закроешь глаза - вся земля так и поплывёт под ногами 13) Пропади ты совсем - плакать о тебе не будем 14) Если вам писать противно, скучно, не пишите, - это все равно получится скверно, фальшиво 15) Я подошел к окну: ночью снег запорошил весь сад.
У кожної пори року є свої особливості.
Навесні з’являються перші паростки з землі, немов роблять перші кроки. Вся природа оживає. Дзюрчать струмки. Радіють весняному сонечку звірі, в лісі з-під снігу визирають перші проліски. Але не тільки природа вбирається в яскраві барви, а й люди скидають з себе теплі шуби. Хочеться йти вулицею та посміхатися.
Літо занурює нас у казковий світ. Влітку сонце яскраве, а небо блакитне, бездонне.
Восени ми можемо ігати різні красиві пейзажі. З настанням осіннього періоду крони дерев жовтіють — наближається пора золотої осені. Настає бабине літо. Дерева стоять задумливі, наче згадуючи минулі літні дні. Вони дивляться високими вершинами вдалину, немов намагаються зазирнути у майбутнє.
Зима теж по-своєму особлива. Дерева стоять у снігу, ніби яблуні в цвіту. Білі-білі. А сніг блищить на сонці, іскриться і переливається. Мороз малює нам на склі чудові візерунки.
Скільки за рік було всього гарного, доброго!
Осінь сумно шелестіла листям. Потім зима дарувала блискітки свої. З іконою і вербою ми зустрічали весну, раділи їй. А після весни нас зігрівало літо, даруючи тепло й щиру ласку.