Останнім часом я захопився постаттю найсильнішої людини планети - Василя Вірастюка. Цей кремезний чолов'яга комусь видається страшним силачем, іншим - доброю людиною з великої літери. Я характеризую його, як доброго, щирого силача. Волосся, як такого, у нього немає. Зазвичай ходить у спортивному одязі. Кожен м'яз його виразного обличчя, міцної шиї, сталевих рук, накачаного живота і ніг змушує давитися слиною худорлявих людей. Доволі високий, справляє приємне враження. Завжди тримає спину рівною, позаяк спортсмен не може горбитися. У нього вже закладено в генах - тримати правильну поставу
Описати картину Ф. Манайла "Золота осінь" пропоную так: На полотні Ф. Манайла зображена одна з найяскравіших та барвистіших пір року - осінь. Перед очима глядача розкинулась галявина. На ній тече синя річка, що зникає десь вдалині. На довгих та тонких біленьких ніжках стоять жовтокосі берізки. Поряд із ними височіють інші дерева, які осінь зафарбувала у свої улюблені кольори: жовтий, червоний, тьмяно-зелений. Вдалині стоять хатки, зроблені з дерева. А над ними здіймаються вгору височенні смерки. Трава вже жовта та суха. За будинками причаровують око глядача гори. Вони дуже високі та величні. Це, мабуть, Карпати - рідні місця для художника. Картина вражає своєю яскравістю. Дивишся на неї і розумієш всю красу осені.
Суди про людину по його праці.
Праця все перемагає.
Праця годує, а лінь псує.
Де праця, там і щастя.
Воля і праця чудові сходи дають.
Без праці жити - тільки небо коптити.