Достеменно не відомо, що існує на землі довше, - добро чи зло? Напевно, вони з"явилися задовго до появи людини. Але річ не в тому. Йдеться про те, що треба творити добро, незважаючи на те що зла в світі багато, і воно не спить. Тобто, треба творити добро, і воно повернеться до тебе сторицею?
От з цього приводу я б посперечався. Адже ж не випадково існує прислів"я: "Не роби добра, не зазнаєш зла". Уявімо: якась дуже хороша людина робить усім добро, багато добра, і нічого за це не вимагає. Одразу ж утворюється черга з багатьох бажаючих отримати те добро "на халяву". З часом ці самі люди осудять нашу хорошу людину за те, що добра було недостатньо, що воно було не такої якості, як вони хотіли, і взагалі... Ну от як у фільмі "Закоханий за власним бажанням", де героїня, яка ніколи не відмовлялася посидіти з хлопчиком сусідки, поки та піде на побачення, одного разу відмовилася. Відразу вона з розряду добрих перейшла до протилежного. Занадто вже часто у житті злі та недобрі люди користаються беззахисністю доброї людини.
Так що ж робити в такій ситуації? Вихід є. Робити добро і не чекати, що воно до тебе повернеться сторицею. Просто зроби щось хороше для іншоі людини/тварини. Якщо не вкусить - уже добре.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…
Достеменно не відомо, що існує на землі довше, - добро чи зло? Напевно, вони з"явилися задовго до появи людини. Але річ не в тому. Йдеться про те, що треба творити добро, незважаючи на те що зла в світі багато, і воно не спить. Тобто, треба творити добро, і воно повернеться до тебе сторицею?
От з цього приводу я б посперечався. Адже ж не випадково існує прислів"я: "Не роби добра, не зазнаєш зла". Уявімо: якась дуже хороша людина робить усім добро, багато добра, і нічого за це не вимагає. Одразу ж утворюється черга з багатьох бажаючих отримати те добро "на халяву". З часом ці самі люди осудять нашу хорошу людину за те, що добра було недостатньо, що воно було не такої якості, як вони хотіли, і взагалі... Ну от як у фільмі "Закоханий за власним бажанням", де героїня, яка ніколи не відмовлялася посидіти з хлопчиком сусідки, поки та піде на побачення, одного разу відмовилася. Відразу вона з розряду добрих перейшла до протилежного. Занадто вже часто у житті злі та недобрі люди користаються беззахисністю доброї людини.
Так що ж робити в такій ситуації? Вихід є. Робити добро і не чекати, що воно до тебе повернеться сторицею. Просто зроби щось хороше для іншоі людини/тварини. Якщо не вкусить - уже добре.