Прийшла зима-чарівниця. Ударив морозець. Замерзла річка, вкрившись товстим шаром льоду. Випав пухнастий сніжок. У променях полуденного сонця він виблискує та сліпить очі. Всюди, куди не глянь, все біле. Це м’яке снігове покривало дбайливо постелила зима. І не видно йому ані кінця, ані краю. Воно блищить та іскриться, немов усипане безліччю дрібного дорогоцінного каміння. Краса навкруги невимовна! Очей не відірвати, все дивишся та радієш. Справжня зимова казка!
Гілки дерев, схожі на лапи велетнів, поникли під вагою снігового покриву. Кущики присипані повністю, перетворившись на замети. Їхні обриси нагадують химерних фантастичних істот. Дивне творіння природи! Ніщо не може зрівнятися з красою зимового сніжного пейзажу! Морозне повітря пахне свіжістю та надзвичайно бадьорить.
Зимонько-зима, дякуємо, що прийшла! Ти зачарувала світ і запросила нас до своєї фантастичної зимової казки!
Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. Ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку... А що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»? Учені досі не змогли дати йому точне визначення, однак стверджують, що нація - це певний колектив людей, які мають спільне походження, спільну культуру і, найголовніше, спільну мову.
Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.
Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдо¬рожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Народ без мови не існує, отже, плека¬ючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу.
Від покоління до покоління, долаючи численні перешкоди, українці розвивали народну й літературну мови. Адже вільне, творче слово - це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Ось як про це свого часу сказала Ліна Костенко:
