Національний одяг — це святиня кожного народу. Вишита сорочка, вишитий рушник, хустка — здавна вважаються найсвятішим подарунком, коли хтось вирушає в далеку дорогу. Повага до одягу — це повага до свого роду, народу. Наші предки вважали, що нехтування національним вбранням призводить до втрати духовності. Із правіків одяг українців мав бути світлим. І вишитим. Чому так? Що за таїна в неодмінному прагненні прикрасити свій побут? Адже скрізь в Україні обмальовували хати, квітчали рушниками. Це була традиція, яку плекали й оберігали. Малюнки — не довільний набір ліній і кольорів, у кожній вишивці відображено уявлення людини про життя, а також довкілля.
Сорочка була й залишається головним одягом людини, про що свідчать давні приповідки: "Своя сорочка ближче до тіла", "Щасливий, бо в сорочці родився". Вважається, що сорочка, яка безпосередньо облягає тіло, є провідником магічної сили, прихованої в людині. Сорочка у чоловіків і в жінок мала символічне значення оберегу від злих вітрів і недоброго ока. Ось чому при виготовленні сорочки треба було дотримуватися цілої низки засторог і магічних дій (ворожінь).
Хустка теж здавна відігравала важливу оберегову функцію. Чи не через те вона так широко використовується в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли дівчина на знак згоди підносила старостам хустку на хлібі, й закінчуючи "покриванням" молодої, таку хустку жінка зберігала все життя. Слід вивчати й повертати давні традиції носіння одягу, щоб ми теж навчилися бути в такій же гармонії з довколишнім світом, як і наші предки.
Объяснение:
Відредаговано
Батько був дуже ніжний часто обнімав мене цілував. Також батько любив дітей бавився зі мною і з чужими дітками любив жартувати завжди був оптимістом. У розмові часто вживав приказки. На всі дитячі фільми чи у цирк теж водив мене батько. Та найбілеше мені запам'ятався фільм «Сорочинський ярмарок».
Коли мені було сім років, батько на літо відіслав нас із мамою у село, звідки був Остап Вишня. І це теж дуже врізалось у мою пам'ять. Потім, перед війною, він два літа одвозив мене в Полтаву до тітки, яка жила на околиці міста. У будинку, де ми жили у Харкові, під нами були крамниці, а тому цілий рік у дворі стояли коні, які привозили туди товари.