На дворі ніч, холодно,но зоряне небо так манить до себе , що ти просто не замічаєш що твої руки вже стали холодними як лід.Зорі ,вони заманили тебе в густий, темний ліс ,і там ми побачились.Висока дівчина, з довгим золотистим волосям ,яке було за коліна , виблискувало стояла озера в якому було видно великий яскравий місяць.Обернувши голову вона показала свої зелені рубінові очі ,які блищали в мерзенній темноті поглядаючи на тебе.Ти була заворожено її красою.Но одна секунда і вона стояла біля тебе ,обнявши тебе вона поцілувала тебе в лоб , останнє що ти побачила її ласкаву усмішку.Прокинувшись ти побачила свою кімнату в якій як завжди пройшлася буря і все порозкидала , ти нахмурилась і хотіла знов заснути но усмішка яка так нагадала тобі маму зігріла твоє сердце.
На мою думку, кожен з нас відіграє значну роль у цьому світі. Ми немов пазли, дрібні частинки великої картини. І що саме буде відображати картина, звісно, вирішувати нам.
Так, комусь одному не підвладно змінити навколишню сформовану ситуацію, але це не привід опускати руки.
По-перше, якщо кожен думатиме, що йому не варто прикладати ніяких зусиль, адже це марна витрата часу, то зсунутись з мертвої точки не вдасться.
По-друге, не змінивши себе, не варто очікувати чогось від оточуючих.
По-третє, чому б не почати з малого. Невеликими кроками можна досягнути небачених висот. І перший крок потрібно спрямувати саме на покращення себе, як людини, яка в майбутньому буде здатна зробити значний внесок для збагачення країни, або й цілого світу.