Школа!Тобі вже сто років - це не малий вік ,але по-справжньому ти ще дуже молода ,бо молоді душею твої вчителі і віком твої учні. Школа є важливішою ,ніж всі інші навчальні заклади ,бо лише тут ми вчимося дружити і жити в суспільстві . Наша п’ята(подставишь номер своей школы) школа не така , як інші. Завжди й в усьому вона перша, славиться своїми вчителями та учнями. А найголовнішою перевагою нашої школи є директор. « Золота людина » - отак просто його можна описати. Дійсно, з того часу, як Володимир Вікторович(имя и отчество твоего директора) став директором, школа не тільки не втратила свого авторитету, а й здобула багато нового. Побудова нової бібліотеки та їдальні була працею з нелегких, але все витримали дужі плечі(имя твоего директора). Лише загляньте в наші кабінети! Ви одразу ж зрозумієте, який господар їх облаштував. Авжеж, щоб перелічити всі заслуги нашого директора не достатньо одного твору, але я хочу, щоб ви знали, що ми щиро дякуємо за все, що ви зробили для нас і нашої школи.Школа - наш рідний дім, сюди ми ходимо з дня у день і рахуємо дні до чергових канікул. А вже на канікулах вже дочекатися не можемо Першого вересня, щоб побачити своїх друзів, однокласників і люблячих вчителів. Дійсно, з часом школа набридає, але коли вона відсутня – ти сумуєш за нею, як ні за чим іншим. Люба школа, вітаю тебе із сторіччям і бажаю тобі всього ліпшого, бо ти не лише спеціалізована школа №(твой онмер школы), а й школа нашого життя.
Я вважаю, що людина вчиться протягом усього свого життя. І навіть якщо вона старанно гризла граніт наки в школі та університеті, то впродовж життя ця особа дізнається багато нового.
По-перше, світ постійно змінюється, розвиваються технології, які роблять життя простішим. І для того, щоб жити з комфортом убсучаснлму світі потрібно вчитися користуватимя всіма благами цивілізації, що для дітей 50-60-х років буває важко. Яскравим прикладом з мого життя є моя бабуся. Вона закінчила школу на відмінно, а університет з червоним дипломом. Здавалося б чому ще вчитися? Але зараз бабуся вчиться користуватися комп'ютером, бо сучасний світ вимагає цього від неї. Незважаючи на всі свої знання, протягом життя вона вчиться чомусь новому.
По-друге, є люди, які впродовж життя навчаються, вдосконалюють себе і свої навички. Для того, щоб досягти вершинт своєї майстерності. Вони постійно вчаться інколи навіть все їхнє життя. Яскравим прикладом з української літератури є образ Степана Радченка із роману "Місто" Валер'яна Підмогильного. Степан протягом усього твору вчиться чомусь новому. І разом з здобутими знаннями він еволюціонує з сільського хлопчини в міського письменника. І в кінці роману за до надбаних знань Степан стає відомим письменником.
Отже, незважаючи на вік людина завжди може дізнатися те, чого раніше не знала. І не важливо чи вчитися всупереч певних обставин, чи для саморозвитку. Головне - це не треба цього боятися чи соромитися.
На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших патріотів. Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів. Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
