Немає справжньої родини без дитини, а ще краще – без гурту веселих галасливих малюків. Та от, не завжди щасливою себе у такій родині почуває мама, на плечі якої лягає 90% усієї хатньої роботи та турботи по догляду за невгамовними нащадками.То що ж робити, щоб материнство й малюки приносили радість та щастя, а не були основною причиною втоми та головного болю?1.Кожна дівчина, котра виходить заміж, повинна чітко усвідомлювати, що її основне призначення – бути мамою, дружиною, а уже потім бізнес-леді чи професіоналом у певній галузі. Кар’єра, гроші, визнання – ніщо, коли у будинку немає дитячого сміху. Материнство потрібно сприймати як дарунок Господа, а не як обов’язок перед чоловіком, родиною. Тільки тоді діти будуть найціннішим скарбом для мами.2. Дитина повинна приходити на цей світ бажаною навіть тоді, коли по хаті уже бігає чималий гурт малюків. Така дитина уже з перших днів зачаття перебуває у полоні любові й спокою, а мама відчуває підтримку та турботу близьких, що позитивно впливає і на розвиток малюка.3.Кажуть, що характер дитини формує не тільки середовище та виховання, але й ім’я малюка. Саме тому й рекомендують священики вибирати ім’я дитинці згідно церковного календаря.4.Якщо у родині появився малюк, то суперечки та сварки мають назавжди зникнути із того дому.Родинний затишок, взаєморозуміння між батьками – саме вони формують норми поведінки дитини в майбутньому.5.Щоб дитина росла слухняною, не варто вдаватися до погроз, жорсткого контролю, та різки. Навчіться ласкою та добрим батьківським словом привити послух та покору .6.Виховуйте дітей у любові до Господа та привчайте до щоденної молитви. Тоді дитина буде зважувати свою поведінку й шанобливо відноситися до родичів та друзів.7.Малюк, вихований як справжній християнин ніколи не завдасть прикрості своїм батькам, ну а якщо ненароком й трапиться щось неприємне – завжди зуміє попросити вибачення та
Повага до старших традиція в Україні Історія нашої країни нараховує вже багато століть і навіть тисячоліть. За цей довгий час у нас з'явилось багато традицій. Деякі є суто українськими, деякі - ні, як, наприклад, Новий рік. Але незважаючи на їх походження, ми приймаємо і любимо кожну з них. Ми радіємо Новому року, із охотою справляємо Великдень та Трійцю. Кожну з цих традицій ми святкуємо по-різному. Так, як заведено відзначати те чи інше свято. Тобто для кожного свята існує якийсь власний ритуал, якась послідовність дій. На Великдень наші бабусі печуть паски, а на день народження - торти. І скільки жили на світі українці, стільки вони підтримували ці традиції, а окрім цього створювали нові. Такі, як, наприклад, традиція поваги до старших. І мені здається, що з'явилась вона якось сама по собі, просто протягом спілкування. Повага до старших не є якимось ритуалом, що повторюється тільки декілька разів на рік. Ми повинні підтримувати її кожного дня. Я не маю на увазі, що треба твердити своїм батькам, бабусям та дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова - це тільки слова. А слова треба підкріплювати діями. Та як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? Чи дуже це важко? Чи багато зусиль треба до цього докласти? На мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль. Лише трішечки. Зовсім не важко поступитись місцем у трамваї чи тролейбусі. Але це вже і є знак поваги до старших. Постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. Цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопець, який півнем сидить у переповненому автобусі, а поруч стоїть стомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. А інколи буває і так, що вона просить його поступитись місцем, а хлопець відмовляє. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство! Окрім цього, треба завжди бути ввічливими. Якщо хочеться щось попросити, треба сказати "будь ласка", а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. Не можна підвищувати голос на дорослих. Це буде просто непристойно. Ми не завжди згодні з ними, але все ж таки треба стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Бо неввічливо буде влазити, або ще гірше, канючити чи кричати. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та гамору. Хоча іноді так хочеться повибрикувати, я намагаюсь стримуватись. Неповагою також буде влазити у розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, що посідають в твоєму житті різні місця, треба і звертатись по-різному. Якщо це вчителька або незнайома людина, треба називати її на Ви, бо називати на ти можна тільки найближчих людей, що старші за тебе: маму, тата, бабусю або дідуся. А тітку та інших родичів треба величати тільки на Ви. Усі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так має поводитись кожен.
Відповідь:
1. Шарудить пожовкле листя під підошвами черевиків.
2. ЛЮблЮ лІнивІ лІтнІ днІ. ПовІльно плИнуть хвИлинИ.
3. Грізно гримнув грім. Заходила ходором брама, задрижали двері. Затремтіла, затріпотіла кожна дрібна травинка.
4. Тріскучий морозний ранок. Скрип кожного кроку крає повітря.
5. Вовтузиться вІтер у вІттІ. Здуває каштановІ свІчІ.
Пояснення: