Есе на тему "Прекрасна мить життя":
Життя кожної людини неповторне та багатогранне, саме тому ми повинні цінувати кожну його хвилину. Його можна прожити по-різному: витрачаючи дорогоцінний час на пусті речі, або ж насичуючи кожен день чимось новим. Я вважаю, що лише у другому випадку прекрасних митей життя може стати більше.
Ми повинні насолоджуватися усіма дрібничками: легким подихом вітру, одноденною мандрівкою, спілкуванням з друзями, затишними вечорами з батьками. Це і є миті нашого життя, які мають право називатися прекрасними. Цінуймо кожну дорогоцінну хвилину, приділяймо достатньо уваги близьким, аби потім не шкодувати ні про що!
Безцінна кожна мить життя… Ні на що не проміняю осінній шепіт голих лип, дотик метелика, скрипучий сніг, котрий сипав усю довгу ніч, і сизокрилу хмару літньої грози, і квітучі сади, які зводять з розуму своїм ароматом весною. Безцінним є повітря, яким я дихаю, і вода, якою втамовую спрагу. Безцінний соловейко на калині та жайвір у небі. Кожна мить життя – прекрасна і захоплююча.
Життя тільки здається декому коротким, насправді воно – довге, а ще – широке, а ще – глибоке, як могутня ріка. Життя стає неосяжно великим, коли навчаєшся отримувати насолоду від будь-якої його миті, від найменшої дрібнички.
Якщо відверто радіти своїм близьким, кожній хвилині спілкування з ними, якщо не стомлюватися любити і мріяти, якщо захоплюватися кожної миті – життя подарує свою благодать і вічність. Ніколи не чекатиму від життя якогось чуда: чудо мені вже дано – я живу. Уявіть: мені, як і вам, пощастило народитися! І це була перша щаслива миттєвість з їх безкінечної низки.
Як сказав колись безсмертний Гете: »Велич людини в тому, що вона - єдине з усіх створінь, здатне перетворити мить у вічність».
Пам'ятник Тарасові Шевченку у Харкові урочисто відкрили 1935 року, на чотири роки раніше, ніж монумент Кобзарю у Києві та пам'ятник на його могилі у Каневі. Харківського Шевченка встановили у парку, названому на його честь. Авторство належить скульптору Матвію Манізеру, який виготовив також київську і канівську фігури Кобзаря, та архітекторові Йосипу Лангбарду. Манізер став переможцем конкурсу на найкращий проект пам'ятника, проте до створення скульптури у нього було кілька варіантів того, який вигляд мав стати остаточним. Творчі пошуки митця були тривалими. Згідно з першим задумом, велику за розмірами голову Шевченка мали встановити на циліндричному постаменті із барельєфом повстанців на колінах і в кайданах. У другому варіанті поета хотіли поставити на низький п'єдестал із зображенням персонажів із його творів. І лише третя версія проекту задовольнила скульптора і забезпечила перемогу в конкурсі. У цьому варіанті автор зберіг концепцію із персонажами, розмістивши їх у повний зріст за спіраллю довкола підніжжя фігури Кобзаря. Для того, щоб реалістично відтворити образ поета, митець ретельно вивчав зовнішність та характер Шевченка за його творами, листуванням, автопортретами та посмертною маскою. До персонажів скульптор теж підійшов відповідально. Для них йому позували актори харківського театру «Березіль»: Наталія Ужвій приміряла образ Катерини, Амвросій Бучма – селянина з жорнами на плечах, а Лесь Сердюк – кріпака зі зв'язаними руками