Я — редактор». — Запишіть правильно речення, які потребують редагування. 1. Ожила земля, скупана в молочних випарах ранкових туманів.
2. Ми розмістилися на добре вимощеному возі свіжою травою.
3. Розбуджені громом, умиті дощами, хлібороби оглядали поля.
4. Степ розлігся перед мандрівником, який переливався барвами весняного цвіту.
5. Нагріта за день весняним сонцем, чорна рілля дихала парою.
6. Мандрівник прибився на наш вогонь, наляканий грозою в горах. *
Наприклад, ти невдало пожартував над кимось, посміявся над чужою бідою, зачепив людину. І все, слово подіяло, людина образилася. Всім, хто це чув, стало неприємно, всі тебе засудили. Або ти почав критикувати, а потім опинився неправий. Або нагрубив, накричав, зробив комусь боляче. Потім може бути самому дуже соромно. «Краще б я й рот не відкривав» - думаєш.
Іноді потрібно поберегти співрозмовника, не «різати правду-матку» йому в обличчя. Є такі речі, почувши які, людина може і не пережити їх. Як писав поет: «Словом можна вбити». Я навіть бачив у дитинстві один старий фільм, вже забув назву. Там автогонщик розбився під час ралі, а його дружині лікарі сказали, що він не доживе до ранку. Вона з горя викинулася з вікна. А потім виявилося, що лікарі помилились, хлопець вижив.
От кажуть: «Беру свої слова назад!» Але не можна повернути слово назад, можна лише вибачитися. А осад необережні слова все одно залишають.
Раніше я думав, що правду завжди потрібно говорити прямо. І мені не подобалися приказки типу «Мовчання - золото». Або, наприклад, «Сказання слово - срібне, а не сказане - золоте». Чого сидіти і мовчати?
Але зараз я розумію, що насправді не все в житті варто вимовляти вголос. Те, що ти вважаєш правдою, може виявитися помилкою. Перед тим, як що-небудь сказати, треба подумати: а чи не стане гірше від цих слів? А чи стане краще?