Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини Олександра Мурашка під назвою «Дівчина в червоному капелюсі». Вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. Ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. А контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. Саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картині.
Якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. Цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. Дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. Енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона позувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.
Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину «Дівчина у червоному капелюсі» Мурашко написав у Парижі.
Объяснение:
Достеменно не відомо, що існує на землі довше, - добро чи зло? Напевно, вони з"явилися задовго до появи людини. Але річ не в тому. Йдеться про те, що треба творити добро, незважаючи на те що зла в світі багато, і воно не спить. Тобто, треба творити добро, і воно повернеться до тебе сторицею?
От з цього приводу я б посперечався. Адже ж не випадково існує прислів"я: "Не роби добра, не зазнаєш зла". Уявімо: якась дуже хороша людина робить усім добро, багато добра, і нічого за це не вимагає. Одразу ж утворюється черга з багатьох бажаючих отримати те добро "на халяву". З часом ці самі люди осудять нашу хорошу людину за те, що добра було недостатньо, що воно було не такої якості, як вони хотіли, і взагалі... Ну от як у фільмі "Закоханий за власним бажанням", де героїня, яка ніколи не відмовлялася посидіти з хлопчиком сусідки, поки та піде на побачення, одного разу відмовилася. Відразу вона з розряду добрих перейшла до протилежного. Занадто вже часто у житті злі та недобрі люди користаються беззахисністю доброї людини.
Так що ж робити в такій ситуації? Вихід є. Робити добро і не чекати, що воно до тебе повернеться сторицею. Просто зроби щось хороше для іншоі людини/тварини. Якщо не вкусить - уже добре.