Диктант(самодиктант) Зі страше(нн, н)ою швидкіс(ь)(тт)ю Марс набл(е,и)жався. Саме таке було почу(т,тт)я ракета стоїть на місці а заповітна кр(е,и)ваво /червона планета мчить мені на/зустріч(ь). Правда вона тепер була вже не /червона. У кругле віконце з прозорого кварцу я міг уже ясно бачити жовто/гарячі рівнини пустинь зелені плями росли(н,нн)ості і білу шапку снігів на полюсі.
Моя рука наче пр(е,и)к(и,е)піла до важелів к(и,е)рува(нн,н)я але очі жадібно вб(и,е)рали в себе поверхню Марса. Я вже бачив те що най/більше хв(и,е)лювало мене протягом ус(..,ь)ого мого жи(т,тт)я. Я бачив гл(е,и)бокі в(е,и)л(е,и)чезні прова(лл,л)я. Вони в усіх напрямках пер(и,е)різали планету. Ось ці ш(е,и)рокі тріщ(и,і)ни багато років тому вважали у /нас на (з,З)емлі за канали. Я бачив уже світлі плями озер бачив море...
Ракета сіла в море. Хвиля вдар(е,и)ла у віконця ілюмінаторів..
Та не /встигли буруни п(и,е)р(е,и)котитися через ракету як вона вже ле(х,г)ко й бл(е,и)скавично мчала поверхнею моря гострим носом ріжуч(и,і) хвилі. Швидкіс(ь)ть її змен(ь)шувалась дуже повільно і я пильнував щоб не/ наскочити на якийсь острівець чи скелю. В/одно/час я вперто але поступово сантиметр за сантиметром випускав щит Цера. На/решті чотири/кутний сталевий щит закрив у/весь ніс ракети. Ракета зуп(е,и)нилась! Вона тепер плавно хиталась на хвилях ця металева сигара між/зоряний корабель чудесний витвір техніки!
Кожен народ має свою мову, своє письменність. А кожна мова має притаманні лише їй риси. Відомо, що українська мова за мелодійністю посідає друге місце між європейськими мовами, поступаючись лише італійській. Будемо ж пишатися, що ця співуча солов’їна мова є нашою рідною!
На жаль, сьогодні далеко не кожний громадянин України спілкується рідною мовою. І це не його провина, так склалося історично. Але ніколи не пізно виправити цю помилку. Людям, для яких українська мова не є материнською, теж буде цікаво прилучитися до її краси, спізнати її духовне багатство. Кожна людина має зрозуміти, що мова — це не просто засіб спілкування, а щось більш значуще. Тільки рідна мова передає дух рідного краю.
Мені, наприклад, дуже подобається слухати українські народні пісні. Вони не просто мелодійні, а якісь безкінечно приємні… Навіть важко передати ці почуття словами. Я завжди пригадую легенду про пісню, яку прочитала в одній книжці. Коли Бог вирішив наділити дітей світу талантами, українцям дісталася пісня. Дівчина-Україна взяла цей дарунок і міцно притиснула його до грудей. Недарма, коли чуєш українську пісню, її слова та мелодійність пронизують серце.
Але мова — це не тільки пісні, це щоденне спілкування. Хіба не приємно слухати, як маленьке дитя говорить цією солов’їною мовою?! Адже майбутнє нашої України залежить від сьогоднішніх дітей. Отож, плекаймо нашу рідну мову та розвиваймо любов до неї!