Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
ново - суф1 кс. буд-кор1нь, ов- суф1кс, а-зак1нчення
ново-преф1кс на-преф. род-кор, ж-суф, ен-суф. ий-зак.
ново-преф. р1ч-кор. н-суф. ий-зак. навз-преф дог-кор. 1н-зак.
темат-кор ичн-суф ий-зак
зневаж-кор ен-суф ий-зак
право-кор1 поруш-кор енн-суф я-зак
з-преф див-кор ов-суф ан-суф ий-зак
водо-кор спад-кор (двокориневе слово)