Объяснение:
Закінчувалися суворі морози, на всьому відчувався подих весни. У лісі вже розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями сонця запарувала земля. Сонячні зайчики заграли на галявині, вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися.
Цінна окраса наших лісів і дібров — конвалія. Її ніжні пахучі дзвіночки втілюють у собі радощі весни. Вона є однією з улюблених ранніх квітів. А скільки казок, легенд, повір’їв та міфів складено про цю чарівну квітку!
А онде між деревами під першим сонячним промінчиками з’явилися проліски. Вони були зовсім маленькі і тендітні. Вперто і наполегливо пробивали вони товстий килим торішнього листя. Ніжні блакиті пелюстки, наче усміхаючись, тягнулись до сонечка. Від їхньої блакиті в лісі затишно і тепло. Квіти були такі ніжні, що навіть шкода було їх зривати. ДУМАЮ БУДЕ
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу