Про що шепоче маленький листочок , тремтячи на вітрі ? Він злякано озирається навколо : його могутній батько вже розлучився майже з усіма своїми синами. Всі брати - листя відлетіли у великій, ні, величезний навколишній світ , і можливо , ніколи вже не повернуться. Кожен з них йшов по- різному. Хтось непосидючих рвався слідом за гультіпакою - вітром , вічно веселим і трішечки дивним хлопцем. Батько намагався утримувати їх від поспішних рішень , іноді це йому навіть вдавалося ... але не надовго. Рано чи пізно вони зривалися з батьківського турботливою руки , і летіли , летіли , летіли ... Хтось був у складних відносинах з батьком. Був упевнений у своїй самостійності . Такі пішли раніше за інших. Інші ж не могли розібратися в собі. Адже вони любили свій дім! Але цей вітер ... І , зірвавшись , із захопленням і побоюванням дивилися на навколишній світ. І осідали . Адже тепер їх будинок буде далеко від батька , але все ж він у них буде . А деякі не хотіли нікуди летіти . Правда з часом їх залишалося все менше і менше , і ось один -єдиний листочок міцно обіймав татову жилаву руку. Він відчайдушно боявся цього хитрого вітру , що забрав занадто багато його братів . Як міг він , маленький і беззахисний , протистояти такій величезній силі ? Як він міг кинути свого старого батька на самоті? Зовсім одного в цій сірій пустки ? А вітер рвав і метав , він вже не шепотів на вухо про далекі красоти , що не вабив легким подначіваніем , від його зухвалого голоси навіть батько став тривожно закриватися руками. Але листочок не міг полетіти. Тільки не це. І тріпотів самотньо на осінньому вітрі , нашіптуючи батькові якісь синівської слова . Так і стоять вони - батько й син , як символ вічної вірності , удвох під сірими осінніми хмарами .
Пишуться разом: вуглевидобуток, всесвітньовідомий (як прикметник; якщо ні, то всесвітньо відомий окремо, проте загальновідомий), червоногарячий, снігозатримання, перекотиполе, овочесховище, вічнозелений, одноденний, кораблебудівник, смагляволиций, легкокрилий.
Справжній друг – це той , хто ніколи на зрадить тебе. Завжди підтримає добрим словом , та усмішкою.Він завжи прийде на до в будь – якій ситуації.Тільки справжній друг підставляв тобі своє плече для опори.Тільки він…Справжній друг завжди тебе розуміє, піде заради тебе на будь – що.Саме таким є справжній друг, той хто поділиться останнім, отримайте двійку замість тебе і навіть до зробити домашнє завдання.Цей список можна продовжувати ще довго.То ж бережімо дружбу – неоціненний скарб нашого життя.Друг повинен бути добрим,виручати из біди.
могутній батько вже розлучився майже з усіма своїми синами. Всі брати - листя відлетіли у великій, ні, величезний навколишній світ , і можливо , ніколи вже не повернуться.
Кожен з них йшов по- різному. Хтось непосидючих рвався слідом за гультіпакою - вітром , вічно веселим і трішечки дивним хлопцем. Батько намагався утримувати їх від поспішних рішень , іноді це йому навіть вдавалося ... але не надовго. Рано чи пізно вони зривалися з батьківського турботливою руки , і летіли , летіли , летіли ... Хтось був у складних відносинах з батьком. Був упевнений у своїй самостійності . Такі пішли раніше за інших.
Інші ж не могли розібратися в собі. Адже вони любили свій дім! Але цей вітер ... І , зірвавшись , із захопленням і побоюванням дивилися на навколишній світ. І осідали . Адже тепер їх будинок буде далеко від батька , але все ж він у них буде .
А деякі не хотіли нікуди летіти . Правда з часом їх залишалося все менше і менше , і ось один -єдиний листочок міцно обіймав татову жилаву руку. Він відчайдушно боявся цього хитрого вітру , що забрав занадто багато його братів . Як міг він , маленький і беззахисний , протистояти такій величезній силі ? Як він міг кинути свого старого батька на самоті? Зовсім одного в цій сірій пустки ?
А вітер рвав і метав , він вже не шепотів на вухо про далекі красоти , що не вабив легким подначіваніем , від його зухвалого голоси навіть батько став тривожно закриватися руками. Але листочок не міг полетіти. Тільки не це. І тріпотів самотньо на осінньому вітрі , нашіптуючи батькові якісь синівської слова .
Так і стоять вони - батько й син , як символ вічної вірності , удвох під сірими осінніми хмарами .