Объяснение:Внутренняя политика.! Первый хан Могулистана Тоглук-Тимур сохранил улусно-бекскую систему правления, уделив основное внимание усилению центральной власти. Он сделал столицей ханства город Алмалык, привел в порядок сбор податей и налогов, а так же стал известен тем, что в один день обратил в ислам 160 тысяч человек, сделав мусульманство государственной религией. Так сообщают источники, и первый из них "Тарих-и Рашиди" Мирзы Хайдара Дулати.
!Внешняя политика.! Тоглук Тимур в своей внешней политике главной целью ставил подчинить себе и Маверранахр. 1360-61гг.-успешные походы в Маверанахр. Наместником в Маверранахре он оставил своего сына Ильяса. Но могульские эмиры стали активно грабить завоеванный народ, думая только о своей выгоде. Честолюбивый эмир Тимур решил использовать недовольство народа могульскими правителями, их постоянную вражду между собой, и начал интриги против наместника Ильяса. Смерть Тоглук Тимура вынудила Ильяса вернуться в Могулистан. На обратном пути войска Ильяса ходжи столкнулись с отрядами эмира Тимура и были вынуждены вступить в битву. Тимур победил в схватке.
В 1365 году Ильяс, ставший правителем Могулистана, выступил в поход на эмира Тимура. На побережье Сырдарьи между Чиназом и Ташкентом произошла битва, получившая у историков название Батпактинская битва ("Грязевая битва") Во время битвы пошел ливень и глинистая земля значительно мешала драться сражающимся. Выносливые воины Могулистана смогли победить в этой битве, к тому же к ним подошло подкрепление, свежие отряды Шамс ад-Дина Дуглата. При отступлении армии эмира Тимура много людей была втоптано в грязь и глину. "На поле битвы пало около десяти тысяч человек" - так сказано в "Тарих-и Рашиди". Теперь дорога на Самарканд была открыта, и могульские солдаты не нашли ничего другого, как начать грабить местное население. Жители Самарканда оказали могульским воинам жестокое сопротивление, руководили которым члены духовного движения сербедаров. Продолжительная осада значительно ослабила могульскую армию, к тому же среди лошадей начался падеж из-за конской чумы. Могулам пришлось отступить от города. Так что ханы Могулистана не смогли восстановить власть Чагатаидов\ в Средней Азии.
«Життя – бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!»
У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. У такий іб Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». Її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені якого ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть».
Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки.
Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Объяснение: