іть будь ласка з переказом Материнська любов–найсвятіша
План
1 Українська легенда.
2 Душа сина.
3 Убивство.
4 Каяття.
5 Материнська любов–найсвятіша
Є старовинна українська легенда. У матері був єдиний син — дорогий, ненаглядний. Душі в ньому маги не чула. По краплинці збирала росу для вмивання, иайтонліим шовком вишивала сорочки. Виріс син — ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси, Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа ЇХ Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло жорсгоку. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні».
Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини, Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо… А не послухаю—піде від мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, сину, роби так, як велить серце».
Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогн іло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у ВОГОЕІЬ покладеш…»
Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його В розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову до грудей.
Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими, та й стали ДЕома могилами високими.
То ж не даремно кажуть у народі: материнська любов — найсвятіша!
Напровесні розцвітає підсніжник,його ще називають Шафран Гейфеля.Коли ще надворі холодно і лежить сніг,а подекуди зеленіє трава там дружно знизу зземлі починають висовувати свої фіолетові і білі голівки підсніжники.Вранці квітка підсніжника закрита,а коли опівдні зверху на неї засвітить сонечко то поступово починає відкриватися.Підсніжники ростуть дуже густо і як же приємно дивитися як вони квітують весною уже м'яко встеляючи своїми квітучими килимами луги.Куди не подивишся і ззаду, і зпереду,і по сторонам усюди синенькі підсніжники.