Окремо пишуться:
1. Усі частки, які творять форми слів або надають різних смислових, модальних та емоційно-експресивних відтінків:
а) частки хай, нехай, за до яких творяться форми наказового нехай заспіває, хай не розбудить;
б) частка би(б), за до якої утворюється форма умовного дієслів: спочив би, прийшла б;
в) частка же(ж), яка відіграє підсилювано-видільну роль: знайшов же;
г) частки то, це, які у складі речення мають значення вка-зівності: Мова й історія — то ж єдине ціле, один кровообіг, тож і відроджувати їх маємо одночасно
. Частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до. .
3. Частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
Через дефіс пишуться:
1. Частка бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремої о слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.
Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.
2. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого відноситься, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.
2. Частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- в складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.
Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна в чому, будь із ким.
Разом пишуться:
1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся(-сь) у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися(сь), кудись.
Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.
2. Частки би(б), же(ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.
Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.
Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.
Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?